"9 травня - не наша історія": Ірина Фаріон про війну з Росією та національні інтереси

"Уламком совка сьогодні є найагресивніша держава, держава-терорист номер один"

"9 травня - не наша історія": Ірина Фаріон про війну з Росією та національні інтереси

У студії програми "ХАРД з Влащенко" на телеканалі "Україна 24" - політична і громадська діячка Ірина Фаріон.

Програма була в ефірі 17.05.2021. Щоб подивитися відео програми, перейдіть у кінець інтерв'ю.

Наташа Влащенко: Вітаю вас, пані Ірино.

Ірина Фаріон: Вітаю, пані Наталю.

НВ: Сьогодні такі пристрасті були навколо вашого запрошення.

ІФ: Справді?

НВ: Так.

ІФ: А хто ж це довідався, що я вірші пишу? Боже, можливо, він навіть цей вірш нам і покаже зараз. Я здивована.

НВ: Ви пишете вірші, чи ні?

ІФ: Так.

НВ: Пишете, ну, от бачите.

ІФ: Віршую, римую. Це не поезія, це римування.

НВ: Почнемо з подій. Дивіться, підозра Медведчуку, домашній арешт. І лідер "Свободи", пан Тягнибок, сказав, що Медведчук має отримати найтяжче покарання. Ну, по-перше, чи ви так теж вважаєте, і що таке найтяжче покарання з вашої точки зору?

ІФ: Медведчук – це ворог, ворог давній. Але для мене Медведчук і Порошенко – це є сіамські близнюки, це є причина і наслідок нашої політики. Медведчук був в імлі в часи Ющенка, коли він мав, здається, ледь не один відсоток. Здавалося, що тоді він пішов у небуття. Але в часи попереднього президента його було оживлено і фінансово, і медійно. Зокрема канал 112, зокрема  NewsOne, зокрема, забула, який там ще один канал, Zik, і так далі. Тобто, він отримав поле для своєї реанімації. Тому говорити сьогодні про чин Зеленського щодо Медведчука – це однобічно, їх треба розглядати двох: Порошенка як того, хто породив Медведчука, і самого Медведчука. Що таке, на мою думку, найжорсткіше покарання. Довічне покарання. І за зраду Батьківщини не дають домашнього арешту, це такий собі відпочинок для головного ворога України, головного путініста, який був заведений в часи Порошенка у так звану Контактну групу, який отримав доступ, повторюю ще раз, до всіх медійних ресурсів. Який зміцнив себе колосально економічно, скільки там в нього статків? Здається, десь 960 мільйонів доларів. Мені це в голову не вкладається, всі ці цифри. І ось з цим чоловіком, який засуджував ще свого часу Стуса ліберальне українське суспільство зманкуртоване, узалежнене, неповноцінне у своїх домаганнях проводить ось таку гру кота і миші.

НВ: Ще одна подія, яка відбувається і зараз – це події в Ізраїлі. Ізраїль для нас не стороння країна, ми дружимо з Ізраїлем, багато наших співвітчизників емігрували. І сьогодні там постійно, більше ніж уже півтори тисячі ракет випущено по Тель-Авіву, по Єрусалиму і так далі. І я хочу коротеньке відео показати, а потім задам вам питання. Це коротке відео – про те, як вони співають "Народ Ізраїлю ще живий" перед тим, які іти брати зброю і захищати країну. Хочу в вас спитати, чому в 21 столітті виникають такі конфлікти?

ІФ: А тому що, пані Наталю, 21 століття нічим не відрізняється від 16, 17, 18 століття. Технологічний прогрес – це одна річ, а деградація душі – це інша річ, вони ідуть в протилежних напрямах, технічно ми зростаємо, а душевно ми міліємо.

НВ: Чому?

ІФ: Тому що така людська природа. Завжди будуть протистояння, завжди хтось буде хотіти підкорювати іншого, завжди будуть ті, які будуть нехтувати міжнародними домовленостями і міжнародними угодами. Але я в першу чергу би говорила про російсько-українську війну, яка триває восьмий рік. А війна в Ізраїлі триває теж довго, з періодичними то загостреннями, то спаданнями. І, аналізуючи те, що відбувається там, ми повинні думати винятково про свій національний інтерес і запитати в держави Ізраїль – ви чому не визнали Голодомор українців досі, коли ви це зробите? І взагалі всіх тих іноплеменників цієї держави, які живуть в Україні, я готова їх запитати – що ви зробили для утвердження української мови, української культури, якщо ви живете на цій землі? Працюйте, віддаючи їй себе сповна, а не вступайте в спілку, наприклад, з Путіним, чи ще там з кимось. Якщо брати до уваги 19 століття, то це взагалі була катастрофічна спілка цього етносу із московитами, коли вони валили нас, наш перший журнал "Основа" разом із журналом "Сіон". Я цього ніколи не забуду і ніколи не подарую, як вони знищували Костомарова і взагалі Кирило-Методіївське братство. Тому моя оцінка того така, як стан постійного ворогування між людьми. Він неминучий, ми повинні вміти розвивати свою свідомість і перестати нити про мир, а максимально розбудовувати армію і в тому плані брати приклад з Ізраїлю. Тому що країна, яка воює, вона насправді буде будувати. Країна, яка має потужну армію, вона буде цінуватися в цілому світі. І оце відео, яке ви побачили, це приклад для нас власне мілітарного духу, має бути дуже висока мотивація. Мотивація – це моя земля і я її нікому не віддам, розслаблятися не можна ніколи і не зважаючи на 21 це століття чи 20, чи 19. І взагалі, оте, що люди собі кажуть ось сьогодні 21 століття, чому ж ми себе так поводимо. Деморалізація була завжди. Римська імперія розпалася, власне, через те, що здеморалізувалася провідна верства. В нас також провідна верства абсолютно здеморалізована. Тому я бажаю перемоги тим силам, які на цю перемогу заслуговують.

НВ: Сьогодні одна з таких гарячих тем, це те, що хочуть змінити трьох міністрів – міністра інфраструктури, агроміністра і міністра охорони здоров'я Степанова. З приводу останнього найгарячіші дискусії. Скажіть, будь ласка, як ви пережили, ми з вами давно не бачились, років чотири вже, певно що, ви хворіли, якщо можна у вас спитати, це делікатне. Як ви пережили ось ці роки пандемії, майже вже два роки?

ІФ: Ми пристосувалися до такого способу життя, тому що всі лекції ідуть в зумі, і ще більше впевнилися в тому, наскільки ми важливі один для одного, і що таке жива комунікація, що таке жива енергія, що таке технічний засіб в порівнянні з дотиком руки і з живим поглядом, розумієте. Можливо, ця пандемія взагалі потрібна нам для того, щоб ми зрозуміли цінність одне одного, правдивість почуттів, щирість, відкритість, і так далі. Я теж перехворіла, і, чесно кажучи, щаслива, що в такій формі. І дитина моя перехворіла, але ми вийшли з цієї фази.

НВ: Чи будете ви вакцинуватися?

ІФ: Так.

НВ: Будете?

ІФ: Я планую вакцинуватися і записалася вже в цей перелік. Перший етап я пропустила, тому що я не довіряла цій першій вакцині, "АстраЗенека", здається. А яка буде зараз вакцина – я довідаюся, якщо це буде "Пфайзер", то я готова це робити і вважаю, що це треба робити.

НВ: Я хотіла з вами, скажу вам чесно, я планувала сьогодні поговорити ще й про деякі гуманітарні речі, і про ваші політичні погляди – як вони змінилися, як вони за ці роки, можливо, знаєте, ми ж всі міняємося. От, почну з того, що ви в Фейсбуці, я вчора читала ряд ваших нарисів, цитуєте, свої ж нариси з історії української літератури, і так далі. Чи означає це, що ви більше не хочете займатися політикою, тому що українській літературі, словесності дуже багато часу приділяєте останні роки. Чи вам політика більше не цікава?

ІФ: Дякую, пані Наталю. Але це і є найбільша політика. Тому що українське розстріляне відродження, 20 століття, це передусім український письменник. Їх стріляли не через те, що вони в когось рейдернули завод чи землю, їх стріляли через те, що вони писали українською мовою. Так само були винищені українські мовознавці, так само були винищені українські історики. І в 1934 році міністр освіти Затонський рапортував, що за один рік розстріляно 1649 українських філологів і українських істориків. Прекрасно. Ось вам і гуманітарна політика. Тобто, ті люди, які формують національну свідомість, мовну і історичну, підпадали перші під розстріл. І можливо через те ми сьогодні маємо таку гуманітарну кризу і гуманітарну катастрофу, що весь цей цвіт український винищено. І ми говоримо зараз про це найменшою мірою. І коли на каналі Рада ми започаткували цей проєкт з Наталею Андрощук, то кожного вівторка ми намагалися до суспільства донести інформацію про таку видатну постать. Ось, наприклад, геніального українського мовознавця Юрія Шереха-Шевельова. Хернес, був такий мер у Харкові, розбив дошку йому, на будинку, де жив Шевельов, 20 років у Харкові. І я намагалася тоді пояснити суспільству, чому Кернес так осатанів, що треба було брати до рук молота і розбивати дошку.

НВ: Ви думаєте, що це Кернес зробив?

ІФ: Це була його вказівка, це однозначно. Це була тоді харківська влада. Отже, чому ви це робите, що ж вам шкодить цей Юрій Шерех-Шевельов, який помер в 2002 році? Це ж зовсім не трендова постать, це не політична персона, правда? Але це той чоловік, який казав, що ми ніколи не закінчимо війни з Росією, якщо ми Росію не переможемо. Я не знаю, наскільки це самостійна його думка, чи це все-таки думка від Донцова почерпнута, вони тоді були опонентами ідеологічними. І ще один такий нюанс, пані Наталю. Є такий видатний літературознавець і мовознавець, Андрій Ніковський, який казав, що революцію в 1917 році зробили не політики. Не Петлюра, наприклад, не Винниченко і понад то не Грушевський. Революцію в Україні зробив Тарас Шевченко. Тому що народ виходив на майдани, і зокрема тут, в Києві, на Софіївський майдан з його гаслом "Борітеся – поборете", з його гаслом "Вражою злою кров'ю волю окропіте". Це те гасло, яке сьогодні значна частина українців боїться вимовити. Їм більше подобається "обнімітеся, брати мої". Але я хочу знати, хто мені брат, а хто не брат, розумієте. Тому українська філологія і українська історія, українська культура – це найпотужніша політика, тому що вона впливає на спосіб мислення на дуже глибинному рівні. І я пішла в цей напрям не тому, що мене хтось туди скерував, а тому, що це вічне. І мені, пані Наталю, часом набагато цікавіше спілкуватися з безсмертними, ніж з смертними, ніж з тими, які…

НВ: А кого ви вважаєте безсмертними? Тих, про кого ви зараз говорите?

ІФ: Тих, про кого говорю. Це, якщо говорити про нашу культуру, це Шевченко. Якщо говорити про науку – це Вернадський, якщо говорити про історію – це Грушевський, попри те, що я категорично не поділяю його політичних поглядів, але я розумію, що це гігант праці, це видатний фактолог. Тобто, мені здається, що українцям треба подавати оцю в'язку інформацію, оцю дуже густу кров, яка ніколи не буде змита, жодною іншою плинною хімічною речовиною. Це випробуване часом, настояне на часі, просто заасфальтоване сьогоднішніми буднями і тим плином щоденної інформації, про яку ми вже, пані Наталю, не згадаємо навіть наступного тижня. Але до Шевченка, до Грушевського, до Коновальця, до Бандери ми все одно сьогодні приходимо, вони тривожать наші думки і знаєте, що ми бачимо? І ми бачимо, що життя – це не теперішнє, минуле і майбутнє, що час – це не є лінійна субстанція. Час – це те, що завжди. Якось в одного італійського режисера запитали, чого ви знімаєте весь час фільми про минуле, минуле минуло вже, покажіть нас сьогоднішніх. А він відповідає: тому що історія – це те, що завжди.

НВ: Зараз ми з вами поговоримо про те, що оцінка безсмертних – це не завжди є лінійна річ, але хочу одну цитату вашу дати. В своєму Фейсбуці ви нещодавно оцінили фільм Юрія Іллєнка-старшого "Молитва за гетьмана Мазепу". Оскільки я знаю Михайла і Юрія, і була знайома з паном Юрієм особисто, і навіть дружили, сподіваюся, з ним. Я фільм бачила дуже давно, а ви тільки зараз подивилися?

ІФ: Ні, дуже давно.

НВ: Теж дуже давно? Але хочу зачитати вашу цитату. "Одне з найяскравіших моїх вражень після перегляду фільму, хоч я зовсім не кіноманка, а радше книжка і театр передусім. А тут Іллєнкова магія мене заполонила. Гідна художня відповідь гермафродиту Пєтє". Це ви маєте на увазі кого?

ІФ: Петра першого. Петра першого я маю, в першу чергу, на увазі.

НВ: Чому його так називаєте?

ІФ: Тому що це якесь гібридне утворення московсько-голандське, чи ще якесь, несистемне, дуже розшарпане, дуже нецілісне, дуже неорганічне і неприроднє. Але мені приємно згадати, чому я пішла на цей фільм. Це десь був початок третього тисячоліття, десь 2001 рік. З'явився мій колишній чоловік у Львові, це цікаві спогади, він неймовірний кіноман, запросив мене подивитися цей фільм.

НВ: А скільки разів ви були заміжня?

ІФ: Раз, і мені цього досить. Схадіть нада, кажуть. А далі це вже зовсім все по-іншому. А я кажу – будем брати малу? Він каже – думаю, що ні. Я кажу – звідки ти знаєш? – Я знаю, що краще малу не брати. І ми подивилися цей фільм. В мене було таке відчуття після того фільму, що я одним порухом ноги можу зрушити будь-яку стіну. І одразу сіла інтенсивно працювати. Тобто, Іллєнко володіє отим даром надиху. І коли мені тяжко, я згадую оцей посил з фільму "Білий птах з чорною ознакою" – "а ти, дзвонарю, дзвони, і не питай, чи буде світанок, не твоє це діло".

НВ: Абсолютно геніальний фільм. Один з моїх найулюбленіших.

ІФ: Коли кажуть, от які результати твоєї праці, або ще там щось. Що з того, що ви то робите, ніхто не чує. Часом я себе також про це питаю. Тоді я згадую цю шедевральну цитату, "а ти, дзвонарю, дзвони, і не питай, чи буде світанок, не твоє це діло", все, ти починаєш активно працювати. Тобто, якщо фільм надихає на працю – це геніальний фільм.

НВ: Зараз продовжимо про митців, але хочу вам показати одне фото. Я вчора, коли готувалася до програми з вами, його побачила. На ньому пан Тягнибок з Порошенком. І, судячи з того, що вони в масках, ця фотографія зовсім недавня. І, судячи з цього, пан Олег не ставиться так критично до пана Порошенка, як ви.

ІФ: Я дуже критично ставлюся до пана Порошенка. Це не означає, що ми в "Свободі" всі під одне лекало кроїмо, ми не є якась тоталітарна секта, ми люди з особливостями і з гідностями, і ніхто ж не знає про що ж насправді Олег говорив із Порошенком. І якщо вони зустрілися в такому сакральному місці, политому кров'ю, як Биківня, то напевне вони не жертися там мали, а про щось суттєве говорити. Тому аналізувати щось на підставі цієї світлини це, напевно, не так, а моє ставлення до Порошенка завжди було гостро негативне і в цьому плані я своїх поглядів не змінювала і не змінюю категорично.

НВ: Ми ще повернемося до "Свободі". Хочу вас спитати, чому Україна на останніх виборах не проголосувала, коли були президентські вибори, і потім, за партію "Свобода"? Причому не східна, а західна. Скажімо, не проголосували за мого друга Юрія Михальчишина, який був і є корінний львів'янин, проголосували за представників іншої партії. Чому за націоналістів віддали менше двох відсотків, чим ви це пояснюєте?

ІФ: Дивімося в межах усієї країни. В межах усієї країни на місцевих виборах ми здобули понад тисячу депутатів в місцевих органах влади. Якщо дивитися на загальний партійний список, то "Свобода" посідає сьоме чи шосте місце серед десятьох партій, які здобули найвищі місця у місцевих органах влади. Далі, якщо говорити про очільників міст, то саме свободівець Семчишин Олександр отримав найвищий результат підтримки на Хмельниччині, понад 86%.

НВ: Ну і Марцинків, я знаю, в Івано-Франківську.

ІФ: Да, і Марцинків, понад 84,5%, Надал – понад 74%. Ми здобули тріумфальну перемогу в Кам'янці-Подільському, вчора це місто святкувало день уродин. І ми отримали найсхідніший форпост України, а саме Артем Семініхін переміг у Конотопі.

НВ: Але в Верховну Раду ж не зайшли таки.

ІФ: Але це не означає, що ми міряємо своє політичне життя тільки заходом у Верховну Раду. Розумієте, у нас створюються політичні фантики, які змінюються від часу до часу і міняються місцями. На місце однієї, одного політичного фантика в Раду приходить інший політичний фантик. Ми – єдина в країні ідеологічна партія, яку знищити неможливо з огляду на те, що для нас політика не є способом перебування у Верховній Раді, а є маніфестом власних поглядів, цінностей і ідеалів. Незалежно від того, чи Фаріон є у Верховній Раді, чи Фаріон є в Львівській обласній раді, я вперто продовжую робити свою роботу тому що це моє призначення. Тому ми не робимо собі з цього абсолютно жодної проблеми. Крім того, Руслан Кошулинський, який балотувався по франківському окрузі, здобув фактично перемогу, яку в нього було вкрадено в брутальний спосіб.

НВ: Це ви маєте на увазі 87 округ?

ІФ: 87 округ. Один вкрав голоси на прізвище, на "Ш", здається, його прізвище.

НВ: Шевченко

ІФ: Другий, на букву "В", аналогічно, вкрав накрадене, так би мовити. Тобто, вони троє, відповідно до соціології, ніздря в ніздрю рухали. То що, Руслан після цього думаєте складе зброю? Ніколи. Ми активно працюємо, оремо цю ниву. І якщо хтось вважає, що ми розчаровані чи ми розслабилися – не дочекаєтеся.

НВ: Є така думка експертів деяких, що ваш електорат – досить агресивно, експансивно забирає Петро Олексійович Порошенко.

ІФ: Ну, очевидно. Ви знаєте, я тут процитую свого доброго друга, свободівця, ви напевно знаєте Андрія Міщенка, який дуже класно означив Порошенка і Медведчука, цю спайку, такий собі твікс. Один в формі енкаведиста, а другий перевдягнувся у форму УПА. І якщо той, що в формі енкаведиста, Медведчук, то це все зрозуміло, бо це ворог, це енкаведист фактично. А той приміряв на себе стрій упівця і галичанам, чи певній категорії виборця, скажемо так, дуже здитинілій, це сподобалося, їм сподобалася ця гра, тому що він м'якший, ніж ми. Ми наступальні, ми експансивні, ми не завертаємо правду в якісь обгортки, ми закликаємо мілітаризувати свідомість, ми закликаємо боротися. Що направду насправді робив Порошенко? Порошенко казав: треба припинити стріляти, треба організувати перемир'я. Порошенко має відповідати за Іловайськ. Те, що сьогодні робить Зеленський – він продовжує справу Порошенка. А Зеленський якось нам сказав: надо просто перестать стрелять. От ви скажіть сьогодні Ізраїлю, що треба просто перестати пускати ракети в Палестину. Вони скажуть, що ви колаборант, і вас розстріляють першим. І правильно зроблять. А ми насправді при владі маємо тих колаборантів, "Свобода" про це відверто говорила. Така відверта права, пані Наталю, дуже мало кому подобається. Тому що правда – це не пертусінчік, це не лавандова водичка. Правда – це як сіль на рану, а рани у нас глибокі, гнійні, не буду називати страшних хвороб. Тому той, хто ці рани показує, від нього хочуть дистанціюватися. Але все одно рано чи пізно всі ці ідеї, які проголошує "Свобода", до них приходять.

НВ: До речі, про вашу жорстку позицію. Ви ж дійсно всі в "Свободі" дуже різні, це правда.

ІФ: І слава Богу, це як оркестр.

НВ: Оскільки я дуже багатьох знаю, то можу сказати, що то так і є. А чи говорили, коли ви були депутатом, чи просили вас, пані Ірино, просимо вас, не так жорстко, ніколи не просили змінитися?

ІФ: Ні. Як це, я кров спустити свою маю? Це тоді треба звертатися, спіритичний сеанс, до моїх батьків.

НВ: Я ж говорю не про зміст ваших поглядів, я говорю про риторику, про стилістику.

ІФ: Я читаю студентам курс, який називається "риторика", я вчу їх застосовувати різні прийоми. І серед них треба застосовувати прийом "хук", словесний класний хук, після якого нічого з твого опонента не зостанеться. Не треба бути такими пригладженими, причесаними, солодкавими, бо злижуть. В нас уже половину країни злизали. Ми маєм окупований Донбас третину, ми маємо анексований Крим через те, що ми такі толерантні і терплячі. Тепер нам насаджують чужу ідеологію через системи освіти і вчать нас бути добрими до зла. Тобто насправді вчать нас бути здеморалізованими. Я – філолог, а знаєте основна функція філолога в чому полягає? Правильно називати. І якщо переді мною покидьок або потвора я не можу назвати його евфемізмом, тому що це суперечить природі мови. Ісус Христос, читайте Євангеліє, обзивав їх останніми словами, починаючи від "шобла, коли ви видохнете нарешті". То я не маю права їм Ісуса Христа процитувати? Не випадково події такі страшні розгортаються зараз саме на цій землі, де він проповідував. А тепер згадайте його поведінку в храмі, що ж вони робили в тому храмі – торгували. То що ж, він до них підійшов, погладив по голівонці і сказав: не можна тут продавати, вийдіть будь ласка на базарчик. Та він догори дригом повикидав це все. Тому не треба насаджувати суспільству толерантність там, де толерантність є аморальністю і відступництвом. Це є моя природа і я дякую своїм батькам, зокрема своєму хрещеному батькові, своєму татові, вони були такі перпендикулярні, а мама моя – вона взагалі була легкозаймиста, з нею краще на теми національні і релігійні не говорити. У всьому іншому вона була дуже згідлива, терпляча, врівноважена. Окрім двох тем – теми національна і тема релігійна, тому що це хребет. Коли тобі хочуть поламати твій хребет, ти перестанеш ходити на двох, ти стоїш на чотирьох, тоді з тобою роблять все, що завгодно, як з нашою країною сьогодні.

НВ: Але націоналізм в усьому світі розуміють всі по-різному. Скажімо, є позиція Японії, яка вважає, що насамперед національні інтереси – це економіка і це освіта. Є інші країни, Норвегія, Данія, які теж є фінський націоналізм. Чи варто нам, тому що ми багато в чому знекровлені, сьогодні, коли йде війна, чи варто нам на якихсь речах фіксувати свою увагу? Ця, знаєте, постійна дискусія – 8 чи 9 травня, чи ще щось. Невже це так важливо, що треба один одного рвати на куски за це?

ІФ: Але ж чомусь рвуть за це. Отже, це якісь фундаментальні, дуже підсвідомі речі, правда? Не рвуть на шматки один одного навіть коли землю продають у парламенті, не рвуть на шматки один одного коли стратегічні галузі, енергетична чи газова, опиняються у руках олігархів. Через то не рвуть на шматки. А те, що стосується питань мови, історичної пам'яті, воно викликає в суспільстві неймовірний антагонізм. Це дуже добре. Чому? Це означає, що суспільство живе, це означає, що люди борються, що люди мають цінності, що люди мають закорінені переконання. І тепер на тему що таке націоналізм. Не треба ходити ні до японців, ні до фінів, ні до ще когось іншого. Нам треба ходити до праць наших класиків, нам треба взяти і розгорнути "Перспективи української революції" Степана Бандери, а Степан Бандера каже чітко – боротьба за українську державу це боротьба за душу людини. А душа людини має бути вільна у сповідуванні принципу служіння своїй культурі в першу чергу. Тобто, Степан Бандера каже, що боротьба за державу – це боротьба за культуру. Подивіться, як це збігається з тим, що каже Черчіль. Під час війни Черчілю принесли бюджет на підпис, і на культуру – нуль, правда. Ви також згадали це.

НВ: Це так, це відома історія, коли він сказав "за що ж ми тоді воюємо?"

ІФ: То за що ж я тоді воюю? Я воюю – що мене робить окремою, мене робить окремою моя доля. А що таке моя доля – це історія. Себто, якщо ми грецьке слово "історія" перекладемо польською мовою, то є дзєя, тобто це дії моїх предків. Це дії мого діда, мого прадіда. І це дуже трепетні і інтимні речі. Тому хтось вважає, що це суспільство поляризує. Поляризує в тому сенсі, що якщо тут українцям насаджують чужу ідеологію, то ці українці, які притомні, мають боротися з цією ідеологією. Тому що 9 травня не має нічого спільного з нашою історією, тому що для нас війна не закінчилася досі. Армія українська повстанська воювала до 60-х років, здається, останній бій – це 1963 рік, то що ж, властиво, я маю святкувати 8 травня чи 9 травня? Це абсурд. Тобто, Колима перемогла Бухенвальд. І чому ми маємо сповідувати оцю мітологію згубну, яка працює на уламки совка. А уламком совка сьогодні є найагресивніша держава, держава-терорист номер один, яка, до речі, підтримує Палестину, так, по-моєму, постачає ракети туди. Це є Росія.

НВ: Так, Путін підтримує ХАМАС, так.

ІФ: І з якої ж то рації ми маємо сповідувати цінності держав-терористів? Це ж треба щось робити зі своїм мозком. Для того я і роблю свої програми, 160 студій "Величі особистості", 60 програм "Гену українців", щоб розповісти людям правду про це.

НВ: Але маю вам сказати про одну річ. Дивіться, ви ж професор, ви мовознавець, ви – людина, яка підтримує, я вважаю, рівень будь-якої держави – це рівень її освіти. Дивіться, що у нас з освітою відбувається. Ми якось робили опитування на вулицях Києва – хто такий Богдан Хмельницький. Ми показували це опитування. Три чверті людей, які відповідали, причому молоді люди, не літні, не похилого віку, сказали, що не пам'ятають. "Це пісатєль какой-то?", ну і так далі. Сьогодні ми зробили опитування на тему хто такий Шухевич.

ІФ: Молодець. Я дякую цьому панові, останньому. Пані Наталю, щойно міністром освіти став Сергій Квіт, як в середині листопаду 2014 року він видав наказ про необов'язковість історії України і української мови у вищий школі. Що це означає сьогодні – що проблема історії України і української мови у виші віддана на волю вчених рад університетів. Які люди в нас очолюють університети і хто в нас складає вчені ради, ми це нещодавно побачили, правда. Ми не будемо давати ніяких характеристик цьому.

НВ: Ми неодноразово це бачили.

ІФ: Це перше.

НВ: В мене було дві чи три програми з теж професором, з доктором наук, яка розказувала, скільки плагіату в дисертаціях.

ІФ: Добре, плагіат, це все. Тепер друге: ми говорим про історію України і українську мову. Отже, цей предмет став необов'язковий. Обов'язковим його зробив Вакарчук, здається, в 2009 році, в липні, я не пам'ятаю номер цього наказу. Друге. Що робить наступниця Квіта? Ми вже не говорим про Діму Табачника, ми говорим про так званих реформаторів після Майдані, які, як то люблять казати, на крові прийшли до влади. Реально прийшли на крові до влади. Що робить Гріневич, Хобзей і іже з ним. Вони зливають предмет історія України і всесвітня історія. Уявляєте, що це таке? Це означає, що дитинка в п'ятому класі не отримує базовий підручник про долю своїх дітей і прадідів, мами з татом, вона отримує назву якась всесвітня історія. Що таке всесвітня історія для маленького сонечка, якому 12 рочків? Ця дитина хоче знати історію свою, вона буде жити своє життя тут, в Україні, а не на зеленій планеті Земля. Тобто, основний принцип, який вони сьогодні заводять в освіту, копіюючи чужі моделі, це денаціоналізація освіти, космополітизація освіти, глобалізація освіти. І найстрашніше – все, що українське, робить наше Міністерство освіти, не знаю, як Шкарлет, але ці попередні – це точно, все, що українське – це вторинне. Бо якщо ти публікуєш свої статті в українських журналах то тобі викладачеві намалюють рейтингу на сто балів менше, ніж якщо ти надрукував в журналі англійською мовою і за кордоном. Якщо ти поїхав стажуватися за кордон, то тобі намалюють плюс, бо якщо ти стажувався в Україні, то це таке. Тобто саме система освіти сьогодні запроваджує в суспільство…

НВ: Ви проти глобалізації?

ІФ: Категорично. Запроваджує в суспільство, запроваджує принцип, легалізує принцип вторинності українців в світі і у власній державі. Ще що вони роблять – вони запроваджують примусовим чином, гірше совка, навіть за совка такого не було, вони запроваджують обов'язковість публікуватися вченим у міжнародній базі так званій Web of sсience i Scopus, а це означає, що ми фінансуємо монополіста у науковий царині видавництва "Ель севір", і нас всіх, пані Наталю, поставили на лічильник. Нам науковцям ще не залазили в кишеню, тепер нам залізли в кишеню. Нам не просто залізли в кишеню, тепер ми всі під загрозою – підпишуть зі мною контракт, я, до речі, обираюся в червні, чи не підпишуть, тому що ви не опублікувалися в Scopus і Web of sсience. А то, що ти публікуєшся в своїх журналах, які є відкриті для суспільства, які впливають на свідомість того суспільства, так ти працюєш на силу своєї нації, своєї держави, їм це не потрібно. Їм потрібно забрати українську силу, насадити українцям повний атомізований рух, українське показати вторинним, глобальне показати первинним, та ще й зробити так, щоби цей глобальний світ з українців живився. І все це робиться в першу чергу через Міністерство освіти і через вищу освіту. Я далека від школи, але я знаю, що поробила Гриневич в школі, позливавши предмети, зливши історію України зі світовою історією, зливши, пані Наталю, українську літературою із зарубіжною літературою. Це взагалі, це стріляти за такі речі треба. Замість того, щоб укріпити національну свідомість дитини, коли вся ця література опублікована, відкрита, вона вже нарешті за 30 років незалежної української держави проаналізована, створено її певний наратив, як тепер люблять говорити. Ні, це все треба злити в одну бочку. Ну от я їм всім бажаю пити коньяк разом з пивом і ще це все запивати горілкою. Розумієте, це катастрофа, що відбувається в освіті.

НВ: Я не можу в вас не спитати, коли ви сказали, що ви проти глобалізації. Я хочу в вас спитати, процеси ж ідуть не тільки у світі, процеси ідуть в реформації, процеси ідуть, скажімо, в нас багато наглядові ради з іноземцями, і так далі. У нас в тій же освіті нові наративи, як ви кажете, вводяться, які пов'язані з сексуальними меншинами, і так далі.

ІФ: От це просто взагалі.

НВ: Тому от мені цікаво, як ви дивитесь взагалі на всі ці процеси, вони ж більш глобальні, ніж тільки про освіту.

ІФ: В світі завжди були і будуть два напрями: напрям доцентровий і відцентровий. І ці два напрями, доцентровий і відцентровий, весь час між собою будуть воювати. І якщо мене запитають, ну що буде, як в пса не буде буди, що буде, якщо ми не будемо йти за тим глобалістичним трендом, то я їх знаєте куди посилаю? Не туди, куди нас зазвичай посилають тепер, особливо наша власть, я їх посилаю в 16-17 століття, коли дуже глобальною, дуже глобальною була латиномовна освіта. І всі рвалися вчитися за кордоном. То я їх запитую, то вони з допомогою тої латинської мови тоді, і з допомогою такої популярної тоді польської мови на західній Україні, і московської України, збудували свою українську державу? Ні, не збудували. Так само зараз, якщо ви сьогодні вивчаєте англійську мову замість української мови ви визнали свою вторинність, ви сказали – ми нації-пирії, ми нація гречкосіїв, ми нація, яку можна розчленувати, ми нація, з якої можна зробити рабів, землю вже продали. Ваш інтелект просто витягнуть, всіх решта українофілів сьогодні не зашлють на Колиму, бо ми не маєм Колими. Нас через Scopus і Web of sсience вони планують знищити. Але ще такого не було за всю нашу історію, якби щоб нас знищити, пані Наталю. Ми починали студію про безсмертних. Тих безсмертних також знищували. Тараса Григоровича також в космополітичне стійло заганяли в Академії мистецтв в Петербурзі. Що з цього вийшло? Нічого з цього не вийшло. Тобто скрахує їхній глобалізм, і екзит, чи як це називається в Великобританії, це яскраво підтвердив. Великобританія вийшла з того нового совка, який називається ЄС, їм це не потрібно.

НВ: Не можу не спитати вас, от про безсмертних, ще одне мене цікавить питання. В соціальних мережах дуже часто виникає це, що забирайте собі Булгакова. В нього дійсно було імперське мислення, у Булгакова, це так. Але ж ви ж не станете казати, що Леся Українка не перекладала Маніфест Комуністичної партії, чи, скажем, Стефаник і Франко були соціалістами за своїми політичними переконаннями.

ІФ: Тут я вам зараз буду заперечувати.

НВ: Хіба ми всіх тоді повинні декомунізувати чи ще щось. Митець – це ж не така проста історія, це ж не лінійні речі, розумієте, і так багато ж прізвищ.

ІФ: Власне, якщо говорити вже про Івана Франка, чи про Стефаника і Лесю Українку, це якраз ювілей, оце позавчора, Стефаник народився 14 травня, позавчора. Іван Франко соціаліст? Знаєте, що він говорив про свій соціалізм? Мій соціалізм – з мужичого інстинкту, а не з переконань. Франко до 30 років був в пастці атеїзму, позитивізму і соціалізму. А Франко після 30 років "не пора, не пора москалеві й ляхові служить". Тобто, Франко виховав дітей січовими стрільцями, Франко мав абсолютно націоналістичні переконання. Аналогічно Леся. Леся Українка…

НВ: Але збирав гроші для більшовиків все-таки, розумієте, допомагав.

ІФ: Чому допомагав? Він сформував покоління січових стрільців, Іван Франко. Не було б Івана Франка – не було би січових, це стало піснею січових стрільців, "не пора, не пора москалеві й ляхові служить". Щодо Лесі Українки. Вона була засновницею соціал-демократичної групи, в яку входив Винниченко, Кривенюк і так далі. То вона потім різко відійшла від тих поглядів і також стала абсолютно на націоналістичні позиції і казала та розійдімося всі кожен по своїх помешканнях, по своїх квартирах і тоді реально ми знайдемо порозуміння між собою, тому що, каже Леся Українка ідея федералізму скрахувала ще в часи Тараса Шевченка і їхнього Кирило-Методіївського братства. Тобто, ці люди еволюціонували, вони шукали. А ще, пані Наталю, є такий тиск, як тренд часу. Коли жила Леся Українка і Іван Франко, вони були молоді, і соціалістичні ідеї були модні.

НВ: Вам не подобається Булгаков все-таки?

ІФ: Ні, звичайно. Це не мій автор, я його можу прочитати, проаналізувати, але це не є моя культура. Про що мова? Щоб сприймати Булгакова…

НВ: "Театральний роман" вам не подобається навіть?

ІФ: Ні, звичайно. Я читала "Майстер і Маргарита", пам'ятаю, в свої студентські…

НВ: Ну, це не найбільш потужний його роман. Я б сказала, що один з найслабкіших.

ІФ: Я розумію. Але в нашій культурі є багато іншого свого, що ми маємо читати і знати, а не триматися за те, що нам колись було привнесено. І найкраще знаєте, що читати? Це от нещодавно, 13 травня, він застрелився в 1933 році, Микола Хвильовий. Він був напівукраїнцем напівросіянином. Він дуже добре знав шкідливість російської літератури для формування української оптики.

НВ: Микола Хвильовий – прекрасний автор, але це мені не заважає любити і Стейнбека, і багатьох інших. І Булгакова теж.

ІФ: Звичайно, любити можна. Але чому я маю надавати перевагу чужому, а не своєму, розумієте? В чому полягає суть націоналізму.

НВ: Коли ви слухаєте музику, хіба тут може мова йти про перевагу? Я не знаю, Чайковський чи…

ІФ: Чайковський, до речі, з українського роду походить.

НВ: Це так.

ІФ: Пані Наталю, не про це йдеться.

НВ: І Шнітке, і прекрасні інші, і джазова музика. Ми хіба перевагу будемо віддавати? Ми просто любимо це, і все.

ІФ: Ми це любимо, але ми питаємо – хто автор, хто це написав. Це людина написала це на прославу своєї країни. Наприклад, ми кажемо про Стівена Джобса. Хто винайшов персональний комп'ютер. Класно, Стів Джобс. Але, ми тоді запитуємо, але все-таки не він сам. А хто поряд з ним? А, це наш, Стівен Джобс, Стівен Возняк. І той Стівен Возняк, який приїздив в Україну 2017 року, каже – я українець. Ось для цього це потрібно. І держава має максимально це підтримати. Ми кажемо, пані Наталю, Слава Україні. Це не має бути мертве гасло від порошенків і інших.

НВ: Не має.

ІФ: Які просто взяли це на свої уста для здитинілого електорату. То прославляйте її своєю працею.

НВ: У нас на зв'язку є народний депутат Євгеній Шевченко, він хоче вам одне питання про мову задати. Пане Євгене, вітаю вас. Задавайте пані Ірині своє питання.

ЄШ: Добрый вечер. Дуже гарно виглядає пані Фаріон, я вас вітаю. В мене просте питання таке: я наполовину німець, наполовину українець. У меня папа украинец, Шевченко, а мама – німкеня. І спілкуючись з європейськими політиками, з Німеччини в тому числі, вони неоднозначно натякають на те, що якби в Україні в обіході була німецька мова як мова національних меншин, то це відкрило б вступ зразу Україні до Європейського Союзу. І в мене просте питання: пані Фаріон, чи готові ви поступитися україномовним простором та запровадити на рівні законодавства, чи навіть підтримати, я даже готовий законопроєкт такий внести, німецьку мову заради вступу України до Європейського Союзу? Дякую за відповідь.

ІФ: Можна вам зустрічне запитання поставити? А німці підтримують статус української мови в Німеччині такий, який в Україні мали би підтримати для німецької мови? Крім німецької мови в Німеччині яка ще панує мова? Скажіть, будь ласка, можна в Німеччині вступити до вищого навчального закладу, якщо не знати німецької мови?

ЄШ: Я вам відповім. Німеччина не прагне вступити до складу України, а українці прагнуть вступити в Європейський Союз і записали це в Конституції. Тому, будь ласка, відповідь на відповідь не приймається, а по суті дайте відповідь мені.

НВ: Дякую, дякую пане Шевченко, таке трошки дивне питання.

ІФ:  Відповідь моя очевидна. Десята стаття Конституції України, відповідно до десятої статті Конституції України в нас дина українська мова державна.

НВ: Отже, ні.

ІФ: Ні, звичайно.

НВ: Я зрозуміла. От буквально декілька питань, тому що в нас скоро вже буде бліц. От, жінки і політика. Ви, безумовно, знаєте свою землячку Софію Федину, її подругу Марусю Звіробій. Вони такі віддані досить Петру Порошенку.

ІФ: Я їх мало знаю.

НВ: От, чи викликає у вас повагу така відданість своєму лідеру, як у них?

ІФ: Ні, я цього не розумію взагалі. Що це за служіння? Ні, я би воліла про тих панн не говорити. Мені це нецікаво. Пані Наталю, саме поняття жінка в політиці, не заганяймо жінку в гетто. Так само чоловік в політиці. Ми ж не кажем чоловік в політиці, ми приречені один на одного. Ми не можем бути один без одного.

НВ: А ви феміністка чи ні?

ІФ: Ні, я не феміністка. Я надто вільна людина, щоб мене десь загнати в якусь групу.

НВ: Отже, коли говорять про гендер, коли говорять, що потрібно, щоб було 50 на 50 там в Верховній Раді…

ІФ: Мене це принижує. Мене це принижує. Це мене будуть рахувати? Ми вже побачили той гендер, що зайшов у Верховну Раду. Уровень тих дєвочєк там. Я не можу на це дивитися. Це що, сутенери туди спровадили відповідних? Це називається по-їхньому така квота, 30% чи 50% мене це принижує як людину. Квота на жінку в політику? Якщо жінка хоче йти в політику, вона пройде всупереч усьому, а не завдяки. І що більше чоловіки будуть чинити їй опір, боячись цієї жінки, то активніше і швидше вона в цю політику пройде. Зрештою, проблема жінки в українській політиці, це не стільки проблема жіноча, як проблема чоловіча, які ніяк не можуть змиритися з силою української жінки. А це мені, зокрема, додає лише ще більшої ж сили. Мені не потрібна подачка від них у вигляді квоти.

НВ: Ще одне питання від глядача нашого: що ваша гостя думає з приводу відкритого листа відставних і діючих генералів і вищих офіцерів Франції президенту країни Макрону. Чи стане з вашої точки зору Марі Лепен наступним президентом Франції?

ІФ: А що це за лист? Я не знаю, мене цей товариш Макрон найменшою мірою цікавить.

НВ: Це відкритий лист військових, і колишніх, і нинішніх, про те, що країна прямує до громадянської війни через релігійний екстремізм з боку ісламістів.

ІФ: Я побажала би Франції зміцнювати свою етнічніть і розвивати своє національне самоусвідомлення, і розуміти, що вони наступники великої французької культури. І хочу їм нагадати, що мова для них – це релігія. І я хочу їм побажати в тому сенсі успіху. А роль Макрона у Мінських домовленостях – це роль партнера Путіна. Тому я не можу про цю персону висловлюватися позитивно.

НВ: А от сама фігура Марі Ле Пен, вона ж ліва, причому одна з найяскравіших.

ІФ: Ця фігура, по-моєму, стала служницею Путіна, тому я категорично цю особу не сприймаю.

НВ: Ну і одне особисте питання і йдемо на бліц. Мені сказали, що ваша сестра живе в Сполучених Штатах Америки.

ІФ: Ні.

НВ: Ні?

ІФ: Це, напевно, Марта Фаріон? Це ми просто однофамілиці. Колись я в Чикаго їздила читати лекцію про Степана Бандеру і ми там з нею зустрілися. Ні, абсолютно. Просто два кущі Фаріонів. Один кущ – Мостиський район, звідки мій батько. Інший кущ – Фаріонів на Тернопільщині. Це ми однофамільці.

НВ: Однофамільці, не родичі?

ІФ: Ні, ми абсолютно не родичі.

НВ: Зрозуміло. А якщо б у вас була така можливість, якщо говорити, хтось виїжджає, і так далі. Скажімо, жити в маленькому містечку під Ніццею, наприклад…

ІФ: Як наприклад Вінниченко, так?

НВ: Або не у Львові, а в селі під Луцьком. Ви б все-таки що вибрали для себе?

ІФ: Ні, я – дерево, закорінене у місто Львів. І я коли сюди їхала на роботу у Верховну Раду, то я мріяла про тимчасовість. Тому що я не пересадне дерево.

НВ: Вам завжди хочеться повернутися до Львова?

ІФ: Звичайно. Знаєте, казав Гадамер, німецький філософ: щастя – це повернення додому. Є місце праці, а є місце соків землі.

НВ: Тоді бліц. Він буде великий, там буде багато питань, які просили і глядачі задавати, і від мене питання. Часто дуже згадують про те, що ви були все-таки членом партії. Чи жалкуєте ви зараз про це?

ІФ: Ніколи ні за чим я не жалкую, тому що це смішні речі, це загальна трата енергії. Була, бо цього хотіли мої викладачі, я все правильно зробила.

НВ: Ви тоді розуміли, що інакше просто не зможете кар'єру свою будувати?

ІФ: Ні, це була інша мотивація. Заходьте туди, будем їх стібати зсередини, їх розвалювати. Ми почали робити газету, присвячену Василеві Стусові, створили товариство імені Тараса Григоровича Шевченка, товариство захисту української мови. І мій викладач, який це патронував, знаєте, що зробив? Зліквідував таким чином кафедру наукового комунізму і на місці кафедри наукового комунізму відродив кафедру фольклористики. Це був професор Теофіл Іванович Комаринець. Ось така наша була з ним праця у Комуністичній партії – завалити кафедру наукового комунізму. І ми її завалили.

НВ: У своєму Фейсбуці ви іноді публікуєте, я дивлюся, інформацію про фітнес-тренерів. Ви ходите в спортзал постійно, так, судячи з того, що ви в прекрасній формі.

ІФ: Дуже дякую. До коронавірусу я плавала, а тепер поплаваєш в хаті не дуже, правда? Хіба у лазні. Ну, треба працювати над собою. Якщо ми виходимо на публіку, до наших святих людей, ми маємо демонструвати силу і внутрішню, і зовнішню. А сила внутрішня і зовнішня – це праця над собою. Я би дуже хотіла, щоби кожен з нас був одержимий цією роботою над собою. Тарас Григорович став академіком за те, що він виконав таку кількість гравюр, яку неможливо було собі уявити, щоб виконати. Тобто, праця – це основа всього. Того вчив мій тато. Тому не будемо працювати над собою – нічого не буде. А в нас культ легкого успіху і культ грошей. В тому проблема.

НВ: Хто із сучасних жінок є для вас прикладом? Ну, чи може ідеалом. Хто вам дуже подобається?

ІФ: З сучасних жінок? Моя мама. А тепер прикладом для мене є моя донечка.

НВ: Ви мамина дочка, ви за своєю енергією, за своїми якимись людськими якостями, ви більше на неї, а не на батька?

ІФ: Ні, я думаю, що більше на батька, бо мама завжди підкреслювала, що я дуже остра. Остра. Саме вона таку форму вживала.

НВ: А мама не була остра, так?

ІФ: Якщо це стосувалося питань національних або релігійних, то краще було не зачіпати. А в інших питаннях вона була м'якша. А тепер прикладом для мене є моя доця, я бачу, як вона красиво виховує дітей, як вона любить своє материнство, як вона служить материнству. Тобто, як це класно кожен період свого життя віддати і відслужити. Колись служиш науці…

НВ: А для жінки це важливіше, служити своїм дітям, служити материнству, чим, скажімо, кар'єра?

ІФ: Не менш важливо, ніж має служити дітям чоловік. Не можна говорити про поняття жіночого щастя й чоловічого щастя. Вони разом створили диво з див, яке називається дитина. Це плід їхнього кохання. Якщо хтось мені бажає жіночого щастя, я питаю, що це таке, поясніть мені. Що це – грами, дози, як це.

НВ: Подискутувала б з вами з цього приводу, але нажаль немає часу.

ІФ: На каві хіба.

НВ: Колись про це окремо поговоримо. Ваш улюблений письменник світової літератури?

ІФ: Світової літератури? "Ярмарок пихи", Теккерей.

НВ: А нема у вас такого відчуття, що Діккенс, Теккерей, Бальзак, вони за своїм ритмом уже не відповідають цьому часу?

ІФ: Ні, вони за своїми сенсами вічні. Це і є класика.

НВ: Сенси – це одне, але читати, пробиратися через це…

ІФ: Але, знаєте, це коронавірус нам сказав: зупиніться у своїй гонитві, бо біжучи весь час ви розминаєтесь з собою. Коронавірус дав нам до рук велику книжку.

НВ: Ви дивитеся серіали?

ІФ: Ні. То просто мені… Ні.

НВ: Ні і ще раз ні?

ІФ: Ні, я не дивлюся серіали.

НВ: Ну чого, є гарні серіали, американці досягли… Там, "Молодий Папа", є дуже класні серіали.

ІФ: Це, напевно, мій мінус, я не вмію організувати свій час так, щоб подивитися серіали.

НВ: Ви читали твори Йосифа Бродського?

ІФ: Здається, так.

НВ: Вірші?

ІФ: Так, вірші, читала.

НВ: Вам подобались вони?

ІФ: Я не пригадую, я не буду обманювати. Але звісно, що я читала. Він же лауреат Нобелівської премії, так?

НВ: Так. Зрозуміло. Чи є в російській літературі письменники, яких ви читаєте досі з інтересом, з цікавістю?

ІФ: Ні.

НВ: Це політична позиція, чи це все-таки позиція…

ІФ: Це екзистенційна позиція. Я перейшла вже через це.

НВ: Зрозуміло. Чи вважаєте ви себе лібералом за переконаннями?

ІФ: Я націоналіст.

НВ: Ну, націоналістка, скажем, коли ви кажете, що ви націоналістка, важко зрозуміти, які у вас економічні погляди.

ІФ: Економічні – це власність на землю в руках держави і приватна власність. Боже борони продати державу чужинцеві. Ось це головний підхід – чужинець не має права на мою землю.

НВ: Але зараз відкривається ринок землі і іноземні банки зможуть купляти землю.

ІФ: Наскільки мені відомо, закон відтермінований у дії до липня 2022 року. Значить, з тим є проблеми. Ми не знаємо, що з нами буде завтра. Тобто, я сподіваюся, що цей закон ніколи не набуде чинності.

НВ: Як ви ставитеся до імпорту товарів з Росії, зокрема електроенергії?

ІФ: Категорично проти. Це має бути закрито. Якщо би ми припинили торгівлю з країною-агресором, якщо би ми збудували ту стіну, про яку говорив, як його там прізвище, Яценюк, то ми би давним-давно би виграли цю війну. А то один вмирає за Україну, а інший в цей час торгує.

НВ: Чому львів'яни так активно підтримали Порошенка під час останньої президентської кампанії?

ІФ: Тому що їм подобаються цукерки "Рошен".

НВ: Від цього може бути діабет.

ІФ: Власне. Він сам про це сказав. Вони, напевне, цього не розуміють.

НВ: За кого голосували ви особисто?

ІФ: За "Свободу" я голосувала особисто.

НВ: Ні, на президентських виборах.

ІФ: За Кошулинського.

НВ: Чи збираєтеся ви з подругами іноді на каву, на келих просекко, і так далі?

ІФ: Знаєте, що більше років життя дарує тобі на плечі, то менше хочеться спілкуватися, і коло звужується, і спілкування іде в глибину, а не в ширину. Так, звичайно, є в моєму житті одна-дві подруги. Коли ми мріємо про каву і про спілкування. Обов'язково.

НВ: А хто ці жінки? От я намагаюся уявити ваших подруг, хто це? Ваші колеги чи подруги дитинства.

ІФ: Так. З однією з них ми працюємо на кафедрі української мови, це моя подруга Оксана Микитюк. Інша – це моя подруга Оксана Петричко, це шкільна товаришка. Це просто щось неймовірне. Просто почути голос, як ти – все добре – цьом-папа.

НВ: Що для вас важливіше сьогодні, саме сьогодні, коли ви так ніжно говорите про онуків, про дочку. Все-таки, особисте життя чи кар'єра?

ІФ: Це не можна розділяти одне з іншим. Обов'язково треба реалізовувати себе як особистість. Це речі, які доповнюють одна одну.

НВ: Як ви ставитесь до легалізації гей-шлюбів?

ІФ: Дуже негативно. Я вважаю, це суперечить людській природі.

НВ: Як ви ставитеся до саме того нюансу, що саме дивізія СС "Галичина" мала оці літери СС?

ІФ: Дивізія СС "Галичина" воювала проти російської армії, це для мене відповідь на всі запитання. Я зробила про це дві студії.

НВ: Навіть попри те, що це було в складі все-таки цих військ?

ІФ: Галичани тоді, крім того, що йшли до Української повстанської армії, обирали ще один шлях – знайти класний вишкіл, навчитися у ворога, потім з тим ворогом боротися. Що вони і зробили. Зазнавши нищівного удару під Бродами ті, які вижили, пішли в Українську повстанську армію. І я впевнена, що за років п'ять вони будуть так само пошановані державою, як і Українська повстанська армія. Принаймні, я для цього своє вже зробила – щонайменше дві студії. І про натхненника дивізії "Галичина" Володимира Кубійовича, засновника національної географії, видатного картографа, і ціла окрема студія про дивізію "Галичина". Це – герої.

НВ: Прихожанкою якої церкви ви є?

ІФ: О, це питання дуже гостре. Це питання дуже гостре. Я греко-католичка, я з дуже побожної родини. В мене вдома була підпільна церква, 20 років, при зашторених вікнах, правилася служба божа і підпільно висвячувались греко-католицькі священики. Дідо мій був дяком, бабця моя очолювала Маріїнську дружину, тому в нас вдома питання греко-католицької церкви було на рівні з незалежністю української держави.

НВ: Колись давно церква давала, декілька століть тому, людям візію на майбутнє. Що сьогодні дає церква людині?

ІФ: В Галичині людей дуже багато ходить до церкви, але це не звільняє їх від лицемірства, фарисейства і лукавства, правда? Тобто, треба якось відрізняти поняття церкви як інституції з вірою, і з твоїм спілкуванням з небом, з Богом, з істиною і з Космосом. Я ці речі відділяю, тому що, пані Наталю, я впевнена, що церква – це одна із найполітичніших інституцій, яка існує в нашому просторі. І нещодавно я зробила студію про Гавриїла Костельника, який цю греко-католицьку церкву зливав церкві Московського патріархату. Тому треба до того ставитися легше і віддаленіше. А бути вірянином за своїми глибокими внутрішніми переконаннями і розуміти, що там тобою також дуже легко маніпулюють. Не піддаватися там на ці маніпуляції.

НВ: Оскільки ми уже в фіналі, хочу в вас спитати про все-таки особисте життя. От ви розлучена і чи мрієте ви все-таки про кохання, чи є у вас близька людина?

ІФ: Я не мрію, я його маю і я ним живу і я дуже щаслива.

НВ: Отже, все у вас…

ІФ: Звичайно. Я крилата і весняна, так.

НВ: чи змінилися ви за ці роки? Тому що, знаєте, багато хто вважав, що сьогодні буде якийсь там апокаліпсис.

ІФ: Ми будем гризти одна одну?

НВ: Ми вчепимся одна одній в коси і будемо одна одну гризти. А оскільки я не збиралася цього робити, оскільки я вже мала із вами інтерв'ю, і мені здається, що ви трошки інша.

ІФ: Ми планували з вами давно.

НВ: Я знаю, що ви трошки інша людина, ніж прийнято про вас думати. Тому я хочу у вас спитати, чи міняєтеся ви, чи стаєте ви більш м'якою, чи все-таки ні?

ІФ: Знаєте, як казав Августин Блаженний: будьте єдині і цілісні в головному і дуже різні в другорядному. Так от, в другорядному ми можем змінюватися, а от в головному ми маємо лише міцнішати, сильнішати. Як відзначав Коновалець, ювілей якого ми будемо це мати в червні, що сталь кується у вогні, а нація кується у боротьбі.

НВ: Дуже дякую, пані Ірино, що ви прийшли сьогодні до нас.

Популярні відео

Джерело Україна 24 Теги