"Повага до України починається з поваги до законів": Тарас Кремінь про мову і державу

Артем
Калінін

У студії програми "ХАРД з Влащенко" на телеканалі "Україна 24" - мовний омбудсмен, народний депутат України VIII скликання Тарас Кремінь.

Програма була в ефірі 09.08.2021. Щоб подивитися відео програми, перейдіть у кінець інтерв'ю.

Наташа Влащенко: Вітаю, пане Тарасе.

Тарас Кремінь: Добрий вечір.

НВ: Рада вас бачити в студії. Я знаю, що і ви знаєте про те, що розмова буде не простою. Я вам дуже дякую, що ви прийшли до студії.

ТК: Дякую вам.

НВ: Ну, почну з подій. Я завжди починаю традиційно з подій, ви сьогодні дивилися сьогоднішню пресконференцію з Лукашенком?

ТК: Ну, звичайно, я фрагментарно слідкую з всіми подіями, що відбуваються і в Україні, і далеко за її межами. Тому абсолютно не здивований тим, що початок тижня – він досить запеклий і гарячий, і я думаю, що цей градус буде підвищуватися на фоні міжнародних подій, які заплановано протягом цього місяця.

НВ: Хочу звернути вашу увагу, увагу глядачів на те, що у Лукашенка там було багато тез, які могли б привернути увагу, але Лукашенко сказав про те, що він не збирається санкції вводити проти України, що мазут буде поставлятися. І говорив, жартував, я теж звернула увагу, на предмет того, що він, "як його доведуть, то він може повернути Україну". Кому повернути Україну, навіщо повернути Україну? Як ви думаєте, от він проговорився про те, що він довго не буде, що він скоро йде. Якою може бути - адже білоруси наші сусіди - якою може бути доля найближчим часом наших сусідів в Білорусії?

ТК: Ви знаєте, це багатокомплексне питання. І мене в першу чергу цікавить не стільки його доля, скільки доля братнього і дружнього нам білоруського народу.

НВ: Так я ж про Білорусію питаю.

ТК: Власне, білоруський народ себе показав досить показово і демонстративно. І в тому числі своїми мирними протестами, тихими, спокійними протестами. Білорусія для мене – це велика європейська країна, яка, на превеликий жаль, зараз переживає часи пострадянської диктатури. Ми розуміємо, що Лукашенко є одним із останніх диктаторів, не тільки в Європі, але й в світі. Але його манери, які не змінилися з часів закінчення Холодної війни, його ставлення до інтелектуалів, до власного народу, до біженців, внутрішніх, непростих, незворотних процесів, якраз накладають величезні відбитки. Я минулого тижня подивився на те, що навіть внесені зміни до шкільної програми. І коли виключили із списку для читання школярами Білорусі тексти нобелевських лауреатів, скажімо, Світлани Алексієвич, Олександра Солженіцина, Володимира Набокова… Я думаю, що цей список далеко не повний, тому повна зачистка інтелігенції, всіх незгодних з політичним режимом Лукашенка, боротьба з тими, хто іде проти нього, і це ми побачили навіть на прикладі Олімпіади, будуть мати своє продовження. Те, що він буде…

НВ: Я до речі хочу спитати, поки я не забула: ви сказали, що з білоруських шкільних підручників виключені Солженіцин, Алексієвич і Володимир Набоков. Ну, з Алексієвіч все зрозуміло – вона його опонент яскравий досить, хоча і лауреат нобелівської премії. А от Набоков і Солженіцин, як ви вважаєте, чи мають ці автори бути в програмі для українських школярів?

ТК: Ну, безперечно, вони повинні бути. Треба розуміти, що сьогодні на вибір директорів шкіл є різні освітні програми, в залежності від того, якого типу цей освітній заклад – чи це ліцей, чи це гімназія. Але в будь-якому випадку, тексти, які набули світового визнання, величезної підтримки, які читалися і продовжують обговорюватися в Україні не тільки інтелектуалами, вони повинні мати місце.

НВ: Але ви ж пам'ятаєте, що Солженіцин – таке уособлення все-таки імперського мислення, в нього були специфічні погляди на Росію.

ТК: Я прекрасно розумію, але не можна і виключати із шкільної програми, або принаймні надавати для читання як додаткові тексти, ті, власне, які викликали відповідний суспільний резонанс. Ми можемо так говорити про письменників різних періодів, різних епох, які закінчували, в тому числі, чи то інквізицією або переслідуваннями. Не так давно ми згадували початок Великого терору…

НВ: Отже, ви за те, щоб Булгакова вивчали в школі, все-таки, в Україні?

ТК: Треба розуміти, які тексти Булгакова. Бо частина з тих текстів, вони написані в Україні, в тому числі з зображенням буремних подій, які відбувалися тоді в Києві.

НВ: А які тексти, ви вважаєте, що не потрібно вивчати? Які булгаківські тексти ви вважаєте, скажімо, шкідливими для українських школярів?

ТК: Ви розумієте, немає універсальної формули – що треба, що не треба. Ми, слава Богу, не живемо в диктаторській Білорусі, і тому на вибір.

НВ: Ні, ви просто сказали дивлячись які тексти, і тому я і питаю.

ТК: І тому на вибір закладу освіти, можна вибирати ті тексти, які вважаються за потрібне, в різних контекстах, для ілюстрації або позитивних моментів минулого, або, скажімо, для того, щоб це не повторилося в майбутньому.

НВ: Пане Тарас, ви були ньюзмейкером цього тижня і я маю вам задати декілька питань. Декілька днів тому ви запропонували, ви були на одному з каналів, я не говорю на якому, тому що на інформаційному полі, як ви знаєте, всі конкуренти, тому не буду говорити. Але ви запропонували залишати Україну тим, кого не влаштує закон про мову. І ви сказали наступне: "Кого не влаштовує уповноважений, закон про мову, українська держава – будь ласка, сформулюйте це все перед своєю відправкою в інші країни". Давайте ми відео подивимся. І за буквально день чи два до цього президент Володимир Зеленський давав інтерв'ю, наскільки я пам'ятаю, телеканалу "Дім", і він сказав, що хто не любить Україну, той має виїхати до Росії. То от ваша ця пропозиція прозвучала в цьому ж ключі. Я хочу просто уточнити у вас, ви пропонуєте депортацію громадянам України, які не згодні, скажімо, з мовним законом? Не з політикою української держави, які, скажімо, вони люблять Україну, але ви знаєте, що частина наших громадян вважає мовний закон таким, що утискає їх права. Ви в курсі ж, я думаю, так? Що є досить багато таких людей, знаєте про це. От ви вважаєте, що вони всі мають поїхати?

ТК: Я думаю, що всі, хто дивилися це інтерв'ю на одному з телеканалів, напевно звернули увагу на те, що насправді розмова йшлась трошки про інше. І ця розмова насправді йшла про те, що треба поважати передовсім країну, в якій ми мешкаємо, закони, які діють, Конституцію, яка 25 років визначає самобутність і розвиток нашої нації. Ну і, звичайно, ті рішення, які сьогодні стоять на порядку денному. Колись дуже давно перший президент Сполучених Штатів Америки сказав – ми повинні ставитися до конституції, до основного закону, як до священного документа, але тільки тоді, коли будуть внесені зміни, ми тоді зможемо говорити про якісь особливі речі. Власне, коли писалась ця Конституція, а це, напевно, була одна з найдовших і найскладніших сторінок новітньої української історії і найдовша ніч, коли Основний закон, основний документ приймався, то питання мови, статусу Криму, багатьох інших параметрів, вони обговорювалися досить жваво і буремно. І, власне, до Конституції на початках, відколи вона була ухвалена, ставлення політиків було, ну скажемо так, досить некоректним. Бо всі думали, ну, ще внесемо зміни, ну, визначили статус української як державної, ну можливо там потім воно якимось чином переграється. І, до речі, коли Україна зробила заявку до Ради Європи, а це було в ті часи, коли прем'єр-міністром України був Євген Кирилович Марчук, Царство Небесне, то Україна ніколи би не змогла здійснити своїх євроінтеграційних намірів, якби не було конституційного документа, і, власне, не було Конституції. Це питання політики, це питання геополітики, впливів і багатьох інших речей. Але я підкреслюю, що повага до України починається з поваги до законів, до Конституції і до інших громадян держави.

НВ: Тоді я попрошу, щоб нам редактори вивели на екран статтю 10 Конституції, в якій говориться про те, що всім мовам, і там починається навіть з російської, гарантується вільне використання. От ми мовним законом, чи не порушуємо ми саме цю 10 статтю?

ТК: Ми з вами на жаль чи на щастя не вповноважені давати коментарі по Конституції, у нас є єдиний орган – це Конституційний Суд України.

НВ: Але ж ви, як уповноважений представник влади, можете мати свою думку з цього приводу, я так розумію.

ТК: Конституційний Суд України місяць тому визнав закон про забезпечення функціонування української мови як державної, який відповідає духу і букві Основного закону України.

НВ: А ви довіряєте Конституційному Суду України?

ТК: Ми можемо довіряти чи не довіряти, але у нас іншого суду немає.

НВ: Я вас питаю, тому що за останніх півроку всі представники влади, в тому числі і президент, говорили про те, що цьому Конституційному Суду довіряти не можна. Тому що він корумпований, тому що він виносить неправомірні рішення, і так далі. І от він виносить рішення з мовного закону, і ми знову починаєм говорити – ну, Конституційний Суд же ж сказав, що все нормально?

ТК: А ви знаєте, що стосовно рішення Конституційного Суду по визнанню конституційним закону про мову якраз дискусії немає, поставлена крапка. І я сподіваюся, що тут обговорень ніяких бути не може.

НВ: Отже, ви довіряєте Конституційному Суду? Просто хочу зрозуміти.

ТК: Розгляд конституційного подання 51 народного депутата тривав майже два роки. І я, як уповноважений з захисту державної мови був долучений до цього процесу, ми підготували декілька звернень на адресу суддів КСУ, і, крім всього іншого, наша позиція була своєчасно розглянута.

НВ: Пане Тарасе, ви довіряєте рішенню Конституційного Суду?

ТК: Звичайно, звичайно.

НВ: Все, це тільки те, що я хотіла почути. Отже, все, що вирішив Конституційний Суд – це вже справа його відповідальності. Ще до подій. Ми поки що обговорюємо тільки події з вами, потім, можливо, поговоримо трохи і про сам закон. Дивіться, зараз ми покажемо скрін Ганни Маляр в фейсбуці, яка нині є заступником міністра оборони. Я дуже непогано знаю пані Ганну, вона часто була на програмах, які я вела, і ось вона що говорить. Скандал, ви знаєте, з якого приводу вийшов? Наша бронзова призерка в Олімпійських іграх в Токіо, Ярослава Магучіх, яка є молодшим лейтенантом ЗСУ, обняла, ну просто в емоціях, під час Олімпіади, коли вона виграла, російську спортсменку, яка теж, я так розумію, виграла, так? І почався дикий скандал – всі, хто вміє писати, всі, хто писемний, написали про те, що як вона посміла когось обняти, і так далі. І потрібно сказати, що пані заступниця міністра уже зараз, говорить, що вона її викличе і з нею проведе бесіду, і дізнається, як же вона могла впасти до таких глибин. А, скажімо, її колега, спортсмен зі Львова, по-моєму, спортсмен, який займається дзюдо…

ТК: Карате.

НВ: Карате, я перепрошую. Він сказав про те, що дайте спокій, будь ласка, спортсменам. Спорт – поза політикою. І от дійсно, людина тренувалася, їй 19 років, вона поїхала, виграла медаль для нашої країни. Чи можна, от як ви вважаєте, це нормально настільки принижувати молоду людину, яка, в принципі, ми ж не в концтаборі живемо, вона може обняти кого хоче. Ну сюди приїздять, врешті решт, я не знаю, письменники з Росії, представники інтелігенції, ще звідкись, з ними беруть інтерв'ю, їх теж хтось обіймає, тисне їм руку, і таке інше. Врешті решт нам сьогодні пан Лукашенко розказав, що нормально спілкувався пан Порошенко з представниками "ЛНР" і "ДНР" під час перемовин в Мінській групі. Дивіться, от як ви, як людина, як представник влади, як ви дивитеся на ці речі?

ТК: Ви знаєте, я з великим захопленням дивився за виступами не тільки Ярослави Магучіх, але й Станіслава Горуни, який є капітаном нашої збірної з карате. Його виступ був справді демонстративним, яскравим і я щиро сподівався, що він здобуде друге золото нашої олімпійської збірної. Але що стосується спортивної дипломатії, на цю тему ми зустрічалися не тільки з нашими спортсменами, і ми говорили в тому числі про це і з міністром молоді і спорту, олімпійським чемпіоном Вадимом Гутцайтом. Але говорили в якому контексті? Що застосування державної мови під час проведення і участі в офіційних брифінгах, пресконференціях, вони все-таки зобов'язують громадян України, незважаючи на те, що вони далеко за межами, але все-таки послуговуватись державною мовою і, звичайно, тримати високий рівень відповідальності за ту країну, яка їх відрядила на такі знакові змагання планетарного масштабу. Тому, власне, я не є функціонером у галузі фізичної культури і спорту, і наша зустріч з паном міністром несла декларативний характер, і це було прохання моє, що напередодні Олімпійських Ігор було би…

НВ: Скажіть мені прямо, ви теж засуджуєте спортсменку за те, що вона когось там обняла?

ТК: Ви знаєте, я дивився бій греко-римської боротьби, фінал, здається, це був восьмий рік, між представником Росії та грузином. І, ви знаєте, коли грузин переміг його, він йому не потиснув руку, а він ще раз йому нагадав, що він не підтримує російської агресії, а він буде захищати в спортивний спосіб свій народ. Питання субординації і поваги до своїх співгромадян, до свого народу – воно визначається в тому числі і позиціонуванням по відношенню до представників тих країн, які були представлені на цих змаганням. Тому я абсолютно не поділяю принципів обнімань, рукостискань і багато чого іншого в публічній площині під прапором України або з прапором України. Натомість питання позиціонування і питання спортивної дипломатії, вони є надзвичайно важливими. З того, що я розумію, то цьому питанню ніхто ніколи не приділяв особливої окремої уваги. А даремно. Хоча я помічаю, що принаймні застосування державної мови нашими спортсменами, воно має значно іншу якість. Бо, скажімо, коли ми зустрічалися з нашими футболістами напередодні Чемпіонату Європи з футболу, то ми говорили про важливість використання української мови, напередодні Олімпіади ми говорили про важливість цього всього, але дуже прикро, що про це говорить уповноважений і ще хтось. Дуже важливо, щоб це було питання світоглядне і свідоме. І про це не треба повторювати зайвий раз.

НВ: А як реагували футболісти?

ТК: Я зустрічався з президентом асоціації українського футболу і, мені здається, ми порозумілися. І справді, те, що ми побачили, в своїй переважній більшості спортсмени почали краще і більше говорити українською мовою.

НВ: А давайте поговоримо про закон. Дивіться, закон виписаний таким чином, що є там штрафи для офіціантів, багато там деяких депутатів боролися проти цього, але ця норма пройшла. Але, як не дивно, немає, вилучена норма, я про це неодноразово говорила в ефірах, вилучена норма, яка зобов'язувала депутатів говорити українською мовою. Чому так?

ТК: Я думаю, що ті, хто спостерігали за процесом з часу реєстрації трьох законопроєктів про мову в 17 році, до моменту, коли законопроєкт 5670-д набув чинності, як закон, напевно, звернули увагу на те, що в період між першим і другим читанням дуже багато норм було вихолощено. Лякали мовними інспекторами, якимись там страшенними штрафами, якимись страшними обов'язками. Але збалансованість…

НВ: Я просто нагадаю вам, що ця норма була вилучена з ініціативи вашого соратника Миколи Княжицького. Ми так і не зрозуміли, чому. Ви знаєте, чому ці норми були вилучені?

ТК: Але збалансованість цього законопроєкту, цього закону про мову якраз полягає в тому, що частина його норм набула чинності в липні 19 року, частина норм, що стосувалися сфери обслуговування, 30 стаття, сфери культури, 23-26, початок іспитування на рівень володіння державною мовою набули чинності тільки через два роки. Що стосується статусу народних депутатів України, цьому присвячений окремий закон, про статус народних депутатів України. І одним із перших пунктів їх обов'язків, народного депутата України, є дотримуватися Конституції України, законів України. Тому питання застосування державної мови під час офіційних заходів, пленарних засідань, засідань профільних комітетів, роботи у тимчасових слідчих комісіях тощо – це і дотримання закону про мову.

НВ: Я все-таки тут хочу наполягти. Була така там норма, але її чомусь, саме її вилучили. Не вилучили стосовно, скажімо, кіно, театру, телебачення використання мови.

ТК: Насправді правок було дуже багато.

НВ: Але депутати можуть говорити і російською, і українською, розумієте, тепер. Тому що ця норма вилучена. І ви, от ви особисто, я перевіряла, ви голосували за це, за вилучення цієї норми. Чому ви голосували за вилучення цієї норми?

ТК: Звичайно, голосував, і пишаюся цим. Я був співавтором цього закону.

НВ: Я не про закон. Чому ви голосували за вилучення цієї норми?

ТК: Я хочу підкреслити таку просту річ, що в період підготовки до другого читання дуже багато норм було вихолощено. І вони були вихолощені в результаті того, що по окремих із позицій ставили на підтвердження голосування поправок окремих народних депутатів України. Але те, що врешті решт закон вийшов збалансований, такий, що відповідає принципам лагідної українізації, такий, що ставить на перший план інтереси громадян і захист прав громадян на отримання інформації державною мовою, якраз говорить про те, що цей закон відповідає практиці і рішенню Конституційного Суду України.

НВ: Пане Тарасе, я так розумію, у вас немає пояснення, чому ця норма була вилучена?

ТК: Що стосується народних депутатів України, повторюсь ще раз, законом про статус народного депутата України початку 90-х років визначено, що народний депутат, який є ініціатором законодавчих проєктів, людина, яка має право голосувати за закони, брати участь в пленарних засіданнях, і так далі, і так далі, він в першу чергу дотримуватися Конституції і законів України.

НВ: В Конституції нічого не сказано, якою мовою мають говорити депутати.

ТК: Так, але те, що ми сьогодні маємо процес, коли окремі народні депутати, можливо і ті, про кого ви згадуєте, не встають, коли вшановують героїв Небесної сотні, не піднімаються зі своїх стільців, коли згадують загиблих на фронті, тих народних депутатів, які свідомо маніпулюють фактами, законодавчими ініціативами і не хочуть дотримуватися законів, вони не мають права коментувати такі речі. Передусім народний депутат – це людина, яка обрана народом, але вона в першу чергу повинна бути взірцем дотримання законодавства.

НВ: У нас на зв'язку Жан Беленюк. Пане Жане, ви нас чуєте?

Жан Беленюк: Так, я вас прекрасно чую. Доброго вечора.

НВ: Доброго вечора, вітаю. Жан, насамперед хочу сказати, що і я, і весь український народ вас вітає з золотою медаллю, це дуже круто. І повага вам велика, і подяка від всіх за те, що ви, так сказать, достоїнство, честь України підтримали на цій Олімпіаді. Дуже вам дякуєм. Хочем вам задати декілька питань. Дивіться, наша спортсменка, одна з наших спортсменок, піднімала питання про те, що не було її тренера, і ви писали в своєму фейсбуці про те, що якби можна було б скоротити кількість чиновників в офіційній делегації України на Олімпіаді, то можливо на користь тренерів були б якісь місця. От як ви дивитесь на те, як би можна було сформувати делегацію, дійсно для того, щоб у спортсменів була підтримка краща?

ЖБ: Дякую вам за запитання. Справа в тому, що я спілкувався з Мариною, вона пояснювала ситуацію. Я взагалі не можу зрозуміти, яким чином так могло статися – людина пригає і за підсумками Олімпійських Ігор входить в топ-5, тричі просить головного тренера по стрибкам з жердиною про те, що їй необхіден її тренер безпосередньо там, у Токіо, але вона лишилась не почутою. Тобто, ми будемо розбирати цю ситуацію, сьогодні я вже направив відповідні запити до міністерства, як так виходить. Тому що, якщо сказати відверто, то були проблеми з тренерами, тому що вони йшли по квоті два спортсмени – один тренер. Саме через ті норми, які існували в Токіо, в селищі і на Олімпійських Іграх. І в нас теж один тренер був на двох, на мене і Парвіза, і тут була така ситуація безпосередньо в змагальний день, коли він секундує Парвіза, а мені вже виходить на килим, а мене нікому виводити просто, розумієте. Але все ж таки ми якось викрутилися з цієї ситуації, але коли, я думаю, що представники нашої делегації, вони в першу чергу для того, щоб зробити комфортні умови нашим спортсменам безпосередньо на змаганнях. І якщо треба повезти тренера замість якогось представника, то я впевнений, що треба робити вибір саме на користь спортсмена і його тренера.

НВ: Робити саме так. Жан, я хочу вам зробити комплімент, у вас чудова українська, просто фантастична. І хочу вас спитати, за вашими оцінками, як би багато було зайвих людей в цій делегації, от функціонерів, без яких можна було спокійно обійтися?

ЖВ: Мені так складно сказати, я сьогодні подав цей запит і саме з питанням функціоналу тієї чи іншої людини. Тому що там постійно хтось приїздив, постійно від'їздив, і так, якщо чесно, було дуже важко простежити, хто яку функцію ніс. Я впевнений, що там були люди, які дійсно працювали і були необхідні, несли користь спортсменам. Але я впевнений, що якийсь відсоток людей був серед них, без яких можна було б і прожити.

НВ: Весільні генерали, так завжди було.

ЖБ: Така традиція тягнеться.

НВ: Така традиція у нас завжди була.

ЖБ: Так. Нажаль.

НВ: А чи можем ми вас попросити, канал "Україна 24", коли ви отримаєте інформацію про повний склад української делегації, чи можем ми вас просити, щоб ви нам її надали, цю інформацію, для журналістів?

ЖБ: Ну, якщо я отримаю цю інформацію, тому що перелік, наразі він існує, якщо ми подивимося наказ Міністерства спорту, то там ми побачимо склад делегації. Але про функціонал там мало інформації. Наразі я, якщо буду володіти цією відповіддю, то авжеж, я і сказав в своїх соцмережах, що я буду сповіщати суспільство про те, хто чим займався безпосередньо на цих Олімпійських Іграх і чому так вийшло, що людина, яка дійсно має високий результат і, ви ж розумієте, наявність тренера безпосередньо на старті…

НВ: Це серйозна підтримка.

ЖБ: Психологічна користь для кожного спортсмена. Я, наприклад, не уявляю, як можна без свого рідного тренера виходити на килим і показувати результат, тому що ми постійно разом. Ми розробляємо і тактику, і техніку, і всі нюанси, і з яким спортсменом як боротися, все ми робимо разом, як це і потрібно робити. І коли немає відповіді навіть, навіть немає відповіді, коли спортсмен задає питання… І це природньо, ви розумієте, це природньо для нашого спортивного суспільства, відповідає таким, як я. Тому що, якщо мені не відповісти, то вони будуть мати проблеми. А якщо вони бачать, що там спортсмен, який тільки-тільки починає показувати якийсь результат, або ще не встиг його показати, то часто наші функціонери, вони відносяться до цього – що ти з себе корчиш, ти ще ніхто. От коли ти станеш кимось, тоді ми будемо з тобою розмовляти. А для того, щоб йому стати кимось, йому треба зробити всі умови для того, щоб цей спортсмен себе реалізував.

НВ: Жане, і наостанок питання. От ви ж знаєте, пост ви читали спортсмена нашого, каратиста, який захистив Ярославу Магучіх. Як ви вважаєте, спорт поза політикою, чи ні, все-таки? Чи потрібно спортсменам сьогодні такі претензії пред'являти досить серйозні, якраз гуманітарного цього плану? Чи потрібно, щоб вони були представниками політичними за кордоном?

ЖБ: Ви знаєте, мені б дуже хотілося, щоб спорт був поза політикою. І він має бути поза політикою. Але нажаль, нажаль, він дуже щільно інтегрований в політичні реалії, і всередині країни, і поза нею, в світі загалом, тому що багато країн використовують це як інструмент пропаганди і політичних дивідендів різноманітних. Тому ось це моє відношення, я вважаю, що спорт, він інтегрований в політику, і дуже-дуже щільно. Якщо ми беремо змагання подібного класу, як Олімпійські Ігри, це дуже політизовані змагання.

НВ: Дякую, дуже дякую, що включилися. Я сподіваюся, що ще в нас буде велика розмова в п'ятницю. Дякую, що включилися і ми продовжуємо з паном омбудсменом нашу розмову про мовний закон. Хочу продовжити про те, що відбувається на місцях. Дуже часто мені говорили про те, що, у вас була от в липні зустріч з уповноваженою, з Людмилою Денисовою, да? І ви говорили на цій зустрічі, що ви виступили за введення санкцій, проведення розслідування щодо осіб, які проводять політзгортання сфер використання державної мови на тимчасових окупованих територіях. Пане Тарасе, я думаю, що для вас не секрет, що на тимчасово окупованих територіях говорять російською мовою, традиційно, завжди. І навіть коли пан президент, от декілька днів тому давав інтерв'ю телеканалу "Дім" для саме цих територій, він теж говорив російською мовою. До речі, якщо говорити вже формально, то він порушував закон, да? От, як ви вважаєте, чи маємо ми тримати саме таку позицію, таку позицію, тому що для багатьох людей російська мова – це мова, якою вони говорили з дня народження, мова, на якій вони навчалися в школі, в інститутах, говорять вдома, і так далі. І от прийшов 14-й рік, політика міняється, але вона, як ви казали тільки що, має мінятися в конфігурації лагідної українізації. Але ну що тут лагідного, коли, скажімо, в Одесі не має бути гімн російською мовою. Ну, можливо, це Одеса має вирішувати, який у них там гімн має бути?

ТК: Ви поставили дуже багато запитань. На них відповісти одним чи двома реченнями буде відповісти надзвичайно складно. Принагідно хотів би додати до ваших слів привітання Жану Беленюку, всім нашим спортсменам, які досить гідно, як на мою думку, виступили на цих Олімпійських Іграх, і те, що вони по-справжньому продемонстрували те, що у нас на високому рівні професійний спорт. І, незважаючи на те, чи це греко-римська боротьба, чи це карате, чи це художня гімнастика, наші спортсмени справді є тими, хто представив на досить високому професійному рівні українську державу. Особливо в той період і в той час, коли питання внутрішнього характеру, чи це стосується мови, чи це стосується національної безпеки, російської агресії, не сходять з перших шпальт світових медіа. Що стосується власне того, про що ви мене запитали. На Міжнародний день корінних народів ми запропонували спеціальну доповідь стосовно обмеження прав громадян України на застосування державної мови на окупованих територіях. І, звичайно, ідеться мова про частину окупованих територій…

НВ: А що це означає – обмеження прав? На практиці, це що означає?

ТК: Іншими словами, якщо говорити за міжнародною термінологією, це фактично лінгвоцид. Переслідування людей на окупованій території за мовною ознакою. Що підпадає під конструкцію Кримінального кодексу України, окремих статей. Ми провели дослідження і з'ясували, що в закладах освіти, де викладалася українська мова, де здійснювалося виконання навчальних планів відповідно до затверджених положень, української мови, починаючи з 14 року, немає. І це факт абсолютно очевидний, тому що українське законодавство на окупованих територіях не діє. Але це стосується в тому числі і мов корінних народів, в тому числі і кримськотатарської мови, якою могли би послуговуватися громадяни України на окупованій території Криму. Власне, в цьому ракурсі ми оприлюднили результати цього дослідження, вони є на офіційному сайті уповноваженого. Мало того, цю доповідь ми переклали іноземними мовами і надіслали на адреси міжнародних організацій… 

НВ: Так а які були ваші пропозиції, хочеться зрозуміти?

ТК: Ми ініціювали продовження збору відповідних матеріалів з тим, щоби встановлювати всі обставини…

НВ: Отже, ви продовжуєте збирати матеріали?

ТК: Звичайно. У мене немає повноважень виконувати функції, не притаманні уповноваженому. Бо відповідно до тих завдань, які визначені законом, ми відповідаємо, я, як уповноважений, відповідаю за дотримання права громадян на отримання інформації та послуг державною мовою, а також захист української мови від приниження.

НВ: У вас нещодавно був конфлікт, я знаю, з Нацрадою?

ТК: Це була ініціатива… В мене не було  конфлікту з Національною радою.

НВ: Ну, ви сказали, що ряд каналів, з вашої точки зору, не дотримався закону про мову, нормативів, квот. А Нацрада сказала, що у неї такої інформації немає, більше того, що ви, як уповноважений, не зверталися з конкретним моніторингом і конкретними доказами про це.

ТК: Ще наприкінці 20 року ми підписали меморандум про співпрацю з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, і ми…

НВ: Ви – це хто? Нацрада і?

ТК: І уповноважений. З Ольгою Герасим'юк ми підписали меморандум, і про це є офіційна публічна інформація на наших ресурсах.

НВ: А ви особисто моніторите це все?

ТК: Звичайно. У нас є управління моніторингу, яке, відповідно до закону про забезпечення функціонування української мови як державної, досліджує присутність української мови в різних сферах. Чи це стосується телебачення, радіомовлення, спорту, освіту, сфери обслуговування тощо. І напередодні вступу в дію норм закону, 16 липня, ми повідомили про те, що ми будемо здійснювати моніторинг 28 телерадіокомпаній, як це визначено офіційними даними Нацради. Ми зрештою звернули увагу на те, що є системні порушення у частини телевізійних каналів. Крім усього іншого ми отримали тільки за перший тиждень близько ста звернень від громадян України, це тільки ті, що надійшли на нашу адресу. Ясно, що були і на адресу Національної ради України, урядової гарячої лінії, міністерства культури та інформаційної політики. Крім всього іншого, на нашу адресу надійшли звернення народних депутатів України, на які не відреагувати ми не могли, і тому, власне, коли ми підготували звернення у Національну раду, то просили, за можливості, звірити годинник, здійснити моніторинг телерадіобачення, окремих телевізійних каналів, та визначити, підтвердити або спростувати, можливо, інформацію, як це визначено нашим меморандумом. І якщо справді порушення відбувалося, то розглянути можливість накладання санкцій. Все, що було далі, це означає те, що Національна рада сказала про те, чого ви займаєтеся і застосовуєте закон про мову, ми будемо регулювати питання діяльності телерадіокомпаній законом про теле- і радіо мовлення. Але ми всі працюємо в одному законному полі. І тому закон, і, власне, 26 стаття, вона якраз і говорить про обов'язковість застосування української мови під час трансляцій телевізійних серіалів і фільмів. Одним словом, офіційна інформація по окремих програмах…

НВ: Але є закон у Нацради, там, де говориться про інші квоти, 25% і 75%.

ТК: Так.

НВ: І отже, на сьогодні ці два закони протирічать одне одному, ви в курсі?

ТК: Справа не в тому, що вони суперечать одне одному, справа в тому, що вони приймалися в різні часові проміжки, крім всього іншого, вони всі знаходяться…

НВ: Я розумію, але вони ж суперечать один одному.

ТК: Вони не можуть суперечити, тому що вони відповідають духу і норми Конституції України, де сказано про те, що держава забезпечує захист прав громадян в різних сферах. І тому питання телебачення і радіомовлення – це одна із тих важливих сфер, де право громадянина повинно бути захищено. Тому, незважаючи на те, що сьогодні ми законом не можемо накласти штраф на телевізійні канали, відповідно до тих порушень, які ми зафіксували протягом 16-17 липня, і ми склали акти, і копії цих актів надіслали в установленому порядку на адресу Національної ради, а також на адреси телевізійних каналів. І хочу повідомити, що по частині з телевізійних каналів ми розпочали заходи державного контролю з тим, щоби визначити ступінь порушення мовного законодавства. Я буду сподіватися, що за результатами його проведення про його результати дізнається кожен громадянин України.

НВ: Якби я спитала, от яку надзавдання ви для себе ставите, от чого б ви хотіли за час своєї каденції добитися, досягнути?

ТК: В першу чергу, я хочу того, щоб мовне питання перестало бути політичним. Так як це в багатьох країнах світу, і в країнах Балтії в тому числі. Але питання в тому, що мовне законодавство, скажімо, в Естонії чи в Литві, воно працює понад 20 років, і є відповідні інституції, які займаються іспитуванням державних службовців, сертифікацією тих або інших установ, крім всього іншого. Це і питання стандартизації, це затвердження правописів, і всього іншого. Крім всього іншого – контроль за правами громадян, захистом прав громадян на отримання інформації державною мовою.

НВ: Пане Тарасе, тут є такий нюанс…

ТК: Я хочу, власне, дочекатися того моменту, коли ми перетнемо межу мовного питання як політичного і будемо справді працювати над тим, щоб українська мова – це було не яблуко розбрату, а українська мова була обов'язковим засобом спілкування і порозуміння між всіма громадянами України.

НВ: Як ви вважаєте, чи є порушенням Конституції, скажімо, втручання держави в бізнес? Ну, наприклад, хтось, я думаю, ви були в країнах Заходу ви знаєте, що там існують канали, телевізійні канали, приватні телевізійні канали, які говорять різними мовами, там є журнали, газети, які видаються різними мовами. І держава не може сказати, що ця газета, яка зараз тут виходить китайською мовою, чи російською мовою, чи там французькою мовою, якщо приватна особа є її видавцем, що їй потрібно робити ще й наклад, скажімо, державною мовою, англійською. Тому що це приватний бізнес і вони там можуть собі, знаєте, як ви заїдете в чайнатаун в Сіднеї, то там всі ресторани працюють китайською, навіть меню китайською. Хочете – беріть, не хочете – не беріть. От, втручання в справи бізнесу – це нормально, це як?

ТК: Ну, ви знаєте, я би не говорив би про втручання. Якщо, власне, ви говорите про 30 статтю, довкола якої було чимало резонансних розмов, в соціальних мережах це коментувалося активно, як в Україні, далеко за межами. То жодного втручання тут не відбувалося. Бо, в першу чергу, 30 стаття визначає, що кожен громадянин має право на отримання інформації та послуг державною мовою в сфері обслуговування. Це стосується не тільки торгівлі, це стосується освіти, правової допомоги, медичної, освітньої в тому числі. Якщо ви, власне, говорите про ті видання, які не погоджуються із 30 статтею, ну це, напевно, не до мене. Тому що я є людиною, яка наділена правом і обов'язком захищати громадян України на отримання інформації та послуг державною мовою. Якщо говорити про країни, як ви кажете, Заходу, то можна приводити різні приклади з різних країн. Скажімо, в Сполучених Штатах Америки, відповідно до конституції, немає мовного закону. Але ніхто ніколи, в житті, не отримає громадянство у країні, якщо не володієте мовою, якщо не знаєте її історії, якщо не знаєте конституції і не присягнули на вірність американському народові, поклавши руку на серце.

НВ: У нас на зв'язку Юрій Володарський, він хоче вам теж задати питання. Прошу, пане Юрію. Вітаємо вас, прошу, задавайте своє питання пану Тарасу.

Юрій Володарський: Добрый вечер, господин Креминь. Первый вопрос такой: комментируя жесткую критику доктором Комаровским языкового закона и должности так называемого языкового омбудсмена вы сказали, что это маргинальное заявление маргинальных ведущих. У Евгения Комаровского целая одна десятая миллионов подписчиков в фейсбуке. У страницы уповноваженого із захисту державної мови – 16 тысяч подписчиков, в 70 раз меньше. Скажите, пожалуйста, кто из вас на самом деле маргинал?

ТК: Передовсім, ви знаєте, якщо визначати ступінь впливу державних органів кількістю передплатників на соціальні мережі, то ми так можемо в цій дискусії далеко зайти. Ви знаєте, ми тоді так можемо створити рейтинг впливовості міністерств, обласних державних адміністрацій, державних підприємств, медійних, теле-радіо організацій, і це нас не заведе на рівний, оптимістичний шлях. Але коли я абсолютно випадково дізнаюсь про те, що хтось починає говорити про те, що він би виїхав з країни 30 років тому, якби дізнався, що буде уповноважений з захисту державної мови, на порожньому місці. Я тоді не можу зрозуміти, про що можна говорити на цю тему, коли є Конституція, є закон, є рішення Конституційного Суду, є публічно затверджений уповноважений з захисту державної мови. Про що можна говорити? Уповноважений виконує конституційну норму. Конституція наділила державу захищати громадян України і надає їй повноваження створювати кращі можливості для своєї реалізації. Тому будь-які коментарі на цю тему, вони абсолютно не мають ніякої перспективи.

НВ: Пане Юрію, ще питання, прошу.

ЮВ: Да, я только хочу прокомментировать, что на самом деле решение Конституционного Суда вопреки тому, что вы говорите, является абсолютно неконституционным, вам уже процитировали, Наталья цитировала, 10 и 24 статью Конституции, которую языковой закон грубейшим образом нарушает. И никакие решения Конституционного Суда этой ситуации не изменят. Мой второй вопрос такой: об этом уже тоже Наталья говорила, но вы ушли от ответа. Цитирую еще раз вас: тому, кого не влаштовує наявність уповноваженого із захисту державної мови, мовного закону, кого не влаштовує українська держава, сформулюйте це все перед відправкою в інші країни. Во-первых, здесь грубейшее передергивание. Если человека не устраивает наличие так называемого омбудсмена и дискриминационного языкового закона, это абсолютно не значит, что его не устраивает украинское государство, не надо таких людей записывать во враги народа, это абсолютно бессовестно. Во-вторых, согласно соцопросу КМИС, норма об обслуживании на государственном языке не поддерживает 34% респондентов. Вы действительно предлагаете трети населения Украины уехать из страны? Я бы хотел конкретно на этот вопрос получить ответ.

НВ: Дякую, Юрій, що включилися до нас.

ТК: Жодним чином я не є прихильником, як ви кажете, відправки тих, хто не погоджується. Я говорив в цьому інтерв'ю про те, що ви, напевно, не почули. Я говорив про те, що бути громадянином України – це бути відповідальним, це поважати Конституцію, закони і жити в правовому полі. Тому коли я чую або результати соціологічних досліджень, або коли я бачу популістські дебати на цю тему, то звичайно я ставлю риторичне запитання: якщо вас не влаштовує нічого в українській державі, якщо ви проти Конституції, якщо ви дозволяєте собі казати, що Конституційний Суд виніс неконституційне рішення, про що можна тоді говорити далі? Я вважаю, що демократичне суспільство – це не тільки права, але це й високі обов'язки, українська держава – цивілізована країна, ми виходимо на європейський рівень, ми повинні поважати один одного. І сьогодні, на День корінних народів, я публічно заявив про те, що сьогодні продовжуються і мають місце утиски людей за мовною ознакою. І це стосується як території України, як окупованих територій, так і тих сфер, про які ви нагадали в тому числі. Тому що та кількість звернень, яка надходить на нашу адресу, якраз вона демонструє те, що проблеми є, і проблеми треба вирішувати в законний спосіб.

НВ: Ще хочу спитати, оскільки ми обговорюємо гуманітарні сьогодні з вами проблеми, от готується зараз концерт на День незалежності, і уже були якісь там скандали, пов'язані з цим, тому що "Грін Грей" відсторонили фактично від участі в концерті, тому що, їх можна любити, "Грін Грей", не любити, слухати, не слухати, але те, що вони є частиною української музики, за ці 30 років – це однозначно. Більше того, чомусь немає в цьому концерті пана Зінкевича, який є символом просто української державності, української пісні. Але все-таки скажімо, там, я не хочу говорити, але є там, серед організаторів цього концерту, люди, які спокійно абсолютно знімають кліпи і в цьому році, і в позацьому році, і для Філіпа Кіркорова, і для Ані Лорак, Стаса Михайлова, і так далі. Оце, знаєте, постійна двоякість. Святославу можна було виступати перед Фрідманом, хай в Маямі, але можна було, під час Іловайська. І він патріот. А комусь іншому – не можна було виступати, там, Ані Лорак, вона мала лишитися в Москві, раз вона така. І таке інше. От вам близька така політика подвійних стандартів? З російською спортсменкою сфотографуватися не можна, а торгувати з Росією – газом та іншими речами – можна. Ну і цей ряд можна продовжувати. От ця, знаєте, гуманітарна шизофренія, вона вас не тривожить абсолютно?

ТК: Ви знаєте, якщо говорити про гуманітарну ауру нації, то можна було би згадати і про Ліну Костенко. І проблеми-то українського суспільства, вони ж не сьогоднішні, і не вчорашні. Є, звичайно, хронічні захворювання, і вони відтворені і в літературі, і в культурі…

НВ: До речі, про Ліну Костенко хочу сказати інсайд, який мені видається надзвичайно важливим. Мені розказували, як українські митці, діячі брали участь в минулих виборах, скажімо, і з Петром Порошенком, і з іншими, і показували відомості, як оплачувалися їх послуги. І єдина людина, яка сказала, що вона не буде брати з жодного боку в виборах участі, і ніколи не візьме за це гроші, це була Ліна Костенко. Велика жінка. Просто велична.

ТК: Власне, для того, аби сформулювати, а що ж ми хочемо від Дня незалежності, ми повинні визначити, а які цінності ми сповідуємо. Ви дуже правильно згадали про народного артиста України Василя Зінкевича, славетних артистів того часу можна було б згадати, і Назарія Яремчука, і Софію Ротару, Володимира Івасюка, кримінальна справа про якого то відкривалася, то закривалась.

НВ: Ну, ви розумієте, не все ж так просто. Ну от, дивіться, велика повага до Софії Ротару, але вона спокійно працює і тут, і там, і повсюди.

ТК: Все так і не зовсім так. Я би сказав інакше – я не маю відношення до формування концертної програми на День незалежності.

НВ: Я вас не про концертну програму питаю.

ТК: Але якби ви мене запитали, кого ви хотіли почути, я би з вами погодився, що обов'язково там повинні бути ті, хто мають відношення до відновлення української незалежності. Хто формулював гуманітарне поле у 20 столітті…

НВ: Можливо, ми маємо просто перестати викручувати руки спортсменам, артистам, і так далі? Хай люди працюють, давайте наведемо порядок на державному рівні, на рівні дипломатії, на рівні торгівлі з Росією, на рівні інших відносин. А потім вже будемо говорити з людьми, чи можна фотографуватись, чи ні. Як ви думаєте?

ТК: Я не є організатором цього концерту, але я хотів би, щоби цей концерт справді був історичним. Це не концерт Фреді Мерк'юрі на "Уемблі", коли зібралося десятки тисяч людей, але я дуже хотів би, щоби, власне, правильним обранням концепції, цінності і місії цього концерту, всього того, що буде відбуватися як на День прапора, так і на день 30-ліття української незалежності, ми дали би відповіді всім українцям, як тим, що мешкають в Україні, так і закордонним українцям, що насправді ми хочемо від розбудови цієї країни. Тому що стосується гуртів включених або не включених, я думаю, що запитання до організаторів. Але повинні там бути ті, хто справді…

НВ: Якби від вас це залежало, ви б виключали "Грін Грей" з програми?

ТК: Я? Повірте мені, сьогодні діапазон українських виконавців, які, як казав пан Володарський, має понад мільйон передплатників в інтернеті, надзвичайно широкий. І тому, повірте, є кого запрошувати, кого знають в Україні, кого наспівують в усьому світі, кого запрошують до Голівуду.

НВ: У нас багато прекрасних артистів, це абсолютно вірно.

ТК: Прекрасні виконавці і музиканти не тільки сучасної, але й класичної музики, і так далі. Тому у нас, повірте, прекрасна, талановита країна.

НВ: Бліц. Короткі питання, короткі відповіді, і, можливо, можна і не короткі, якщо не вкладетеся в одну фразу.

ТК: Буду намагатись.

НВ: Ви навчались у Миколаївській області в школі?

ТК: Звичайно, у місті Миколаєві, в самому місті Миколаєві.

НВ: В самому місті Миколаєві? Тому що написано, що ви народились в районному центрі, тому я і питаю. У вас була російська школа?

ТК: Звичайно, російськомовна школа. Я закінчив російськомовну школу, я був відмінником…

НВ: Як довго ви говорили російською мовою після школи? Ви ж в побуті, я упевнена, в шкільні роки ви говорили російською, так?

ТК: По закінченню школи я вступив на українську і англійську філологію до Миколаївського педагогічного університету.

НВ: Я розумію, так вступали всі. Але ми ж знаємо, говорили в школі українською наприкінці, якщо була україномовна школа, а потім виходили… Як довго ви в житті говорили російською мовою?

ТК: Я, напевно, нікого не здивую, що у нас велика кількість громадян України спілкується українсько, спілкується російською, спілкується мовами корінних народів.

НВ: Та то зрозуміло. Але Миколаївська область і місто Миколаїв – це місто де переважно всі говорили російською досить довго.

ТК: В Миколаєві спілкуються російською мовою…

НВ: Так от я в третій раз задаю питання, до якого віку приблизно ви говорили в побуті російською?

ТК: В побуті?

НВ: Так.

ТК: В побуті я спілкувався, в дитинстві я спілкувався, і коли старший був.

НВ: Це зрозуміло, в шкільні роки. А потім? Коли ви перейшли в побуті на українську мову? В 30 років, в 35?

ТК: Я спілкуюся в побуті, звичайно, і з дружиною, і з своєю дочкою, і з своїми батьками…

НВ: Ну, в якому віці?

ТК: З самого дитинства ми спілкувалися з батьком тільки українською мовою, і з мамою українською мовою.

НВ: З товаришами у дворі ви якою мовою спілкувалися?

ТК: Були товариші різні. І з якими я займався спортом, і з якими я займався в літературній студії…

НВ: Та у дворі своєму якою ви мовою розмовляли?

ТК: Я спілкувався і російською, і українською. Звичайно.

НВ: Зрозуміло. Чи правда, що у вас з пані Юлією Мендель був один науковий керівник дисертацій?

ТК: Ви знаєте, я вступив до аспірантури у 2000 році. І досліджував українську літературу другої половини 20 століття. І я дізнався у 14 році, що були судові позови по відношенню до професора Юрія Коваліва, який зараз дописує десятий том історії української літератури, про ті речі, які були…

НВ: Ваш улюблений сучасний український письменник?

ТК: Із сучасних письменників, до речі, мені дуже подобається Іларіон Павлюк. Ми з ним познайомилися декілька років тому, я вважаю його доволі перспективним. І як письменника, і як кінорежисера, і як продюсера.

НВ: А чи дивилися ви фільми Олега Сенцова?

ТК: Олега Сенцова фільмів я не бачив, на превеликий жаль. Тому це завдання для мене, взагалі більше уваги приділяти і часу українському кінематографу. Але я спостерігаю за тими новинками, які в нас є. Я, скажімо, я відверто вам скажу, мені подобається кінематографія Мирослава Слабошпицького, його фільм "Плем'я" викликав у мене величезний шквал емоцій.

НВ: А як ви думаєте, чому Мирославу Слабошпицькому, який поїхав до Голівуду працювати, не дали можливості знімати українське кіно, а дали можливість знімати українське кіно Олегу Сенцову?

ТК: Ну я не можу вам точно сказати відповідь на це запитання.

НВ: Ну це ж абсолютно очевидно, що це люди різного таланту.

ТК: Але я знаю, що Михайло Слабошпицький, батько Мирослава Слабошпицького і Івана Слабошпицького, талановита людина, яка започаткувала радіо диктант національної єдності, був серед ініціаторів створення конкурсу імені Петра Яцика.

НВ: Мирослав Слабошпицький як режисер міг би гордістю стати, він вже є гордістю українського кіно.

ТК: Безперечно.

НВ: А чому такі люди їдуть з України, як Слабошпицький, як Сергій Лозниця, який нещодавно отримав на великому конкурсі, по-моєму, в Канах, премію. От чому їм немає місця?

ТК: Я думаю, що було би коректно, щоб вони на це відповіли.

НВ: А ви як думаєте?

ТК: Я думаю, що сьогодні треба працювати над тим, щоби люди не виїжджали, а навпаки приїжджали до України.

НВ: Пане Тарасе, я вам тоді задам конкретне питання, як ви думаєте, як часто в оцінці митця і в надаванні можливості йому працювати грає оцей політичний фактор? Оце – патріот, і ми йому дамо гроші знімати фільм. А це – якийсь дивний, ну фільм "Плем'я", хіба це про патріотизм український? Ми йому не дамо, він такий дивний, хай собі їде. І таких прикладів у нас було дуже-дуже багато.

ТК: Ну, вони, на превеликий жаль, і залишаються. Я з письменницької родини, і знаю, що це означало для мого батька бути письменником у Миколаєві, працювати в обласній газеті, але в той же час залишатися серед топ-письменників 20, початку 21 століття. Знаєте, письменник кожен сам вибирає свою долю, якщо хочете – свій хрест. І кожен має його нести відповідально, з совістю і з гідністю. Тому кожен обирає собі, власне, той шлях і ту висоту, яку він заслуговує і яку він може не втратити.

НВ: А ви не боїтеся, от цими всіма політичними, ви і ваші колеги, з таким очевидним політичним тиском і на інтелігенцію теж, з водою виплеснути і дитину?

ТК: Ви знаєте, є ризики в усьому. Є ризики і в професійній діяльності, і в повсякденному житті. Тому питання досвіду, питання зваженості, мудрості в своїх підходах, толерантності.

НВ: Ви лишаєтесь членом партії "Народний фронт"?

ТК: Звичайно, ні.

НВ: Ні. Але були?

ТК: Звичайно.

НВ: Були. Як ви ставилися до того, що Арсен Аваков, якого ми обидва непогано знаємо, говорив завжди російською, і будучи міністром, і так далі. І ви ніколи, жодного разу не зробили йому публічно зауваження, навіть коли він нещодавно ще був міністром.

ТК: Ви знаєте, ми отримували скарги по порушенню мовного закону…

НВ: Але ж ви публічно не ставили про це питання.

ТК: Суть у тому, що, так само як і ви, ми спілкувалися з Арсеном Борисовичем, і ми спілкувалися з ним українською мовою. І він видавав книгу українською мовою, я думаю, що частина книг з автографами є і у вас. 

НВ: Ні, він-то видавав книгу. А він з вами в побуті говорив українською мовою?

ТК: Звичайно, ми з ним спілкувалися українською мовою, так.

НВ: Фантастика. Добре. Поет ваш улюблений, український?

ТК: Ой, ви знаєте, напевно це Василь Стус. Василь Стус, який сформував мене, як студента. Я на другому курсі писав дипломну роботу, і у своїй дисертації в тому числі досліджував його творчість. Мені дуже подобається, особливо коли відійшов мій тато, його лист до сина. Цей лист дуже знаковий, дуже символічний. Для мене – енергетично потужний. Я би не зміг написати такого тексту.

НВ: Ну, людина пройшла через такий біль, я думаю, що це дуже міняє людину, коли вона проходить через такий біль.

ТК: На жаль.

НВ: Чи потрібно декомунізувати Лесю Українку, з вашої точки зору, тому що вона саме була людиною, яка приклала маніфест комуністичної партії, як ви знаєте, і саме вона внесла вагомий вклад встановлення комуністичної ідеології в Україні таким чином.

ТК: Ви знаєте, це так само, як казати про декомунізацію Маркса або Енгельса. Ну це некоректні порівняння, декомунізація Лесі Українки. Але те, що Леся Українка, її творчість не стала апогеєм уваги до її творчості, до її громадської діяльності у ювілейний для неї рік, ну це очевидний факт.

НВ: Чи виїжджати з України російськомовним громадянам, які були в АТО?

ТК: Звичайно ні. Учасники бойових дій, навіть ті, хто спілкується російською мовою, це величезна армія моїх друзів.

НВ: В Офісі президента ви буваєте?

ТК: Ніколи не був. В статусі уповноваженого ніколи не був.

НВ: Уявіть собі, що ви приходите в Офіс президента з якоюсь справою, і ви чуєте, що там в кожному другому кабінеті говорять російською мовою. Ваші дії? Чи будете ви надавати цьому факту розголос публічний, чи будете ви називати прізвища людей, які порушують мовний закон, чи будете ви їх штрафувати, якісь інші дії?

ТК: Ви ж знаєте, що закон не має виключень, і тому, незалежно від того, куди би я не зайшов, але кожен порушник повинен нести відповідальність.

НВ: Отже, будете, якщо що?

ТК: Я зайшов до вашої телестудії, але ваші колеги і співробітники спілкувалися українською мовою. Тому не треба шукати чорного кота у темній кімнаті.

НВ: Пане Тарасе, я вам дуже вдячна, що ви сьогодні прийшли. Я відкрию інсайд, що я вас умовляла, і ви все-таки прийшли. Дякую, що ви це зробили.

ТК: Дякую вам.

НВ: Що ж, друзі мої, сьогодні був "Хард з Влащенко", у нас сьогодні в ефірі була непроста розмова про гуманітарну політику в Україні, у нас був уповноважений Тарас Кремінь. Я впевнена, що ви не перемикнулися і ця розмова для вас стала приводом для роздумів. А я прощаюся з вами.